The Great Famine-Genocide in Soviet Ukraine, 1932–1933 (Holodomor)
Artificial Famine in Ukraine
Командири великого голоду, за редакцією Валерія Васильєва та Юрія Шаповала
Висновки спеціальної комісії Конгресу США з питань дослідження Голодомору 1932–1933 років в Україні
Пам'ятник жертвам Голодмору у Вашінґтоні
(УНІС «Акції до дії»), Press Release, BRAMA, August 5, 2002
Володимир Сергійчук. Як нас морили голодом
На основі невідомих досі матеріалів з колишніх таємних архівів простежено геноцид українського народу в XX ст. Уперше в одному дослідженні мовою документів розповідається про три штучні голодомори, що були організовані в Україні: 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років.
Геноцид Українців
Андрій Куліш. Голодомор 1932–1933: Причини, жертви, злочинці
Вячеслав Давиденко. Сорокоріччя Великого Голоду. 1932-33 р.
Василь Овсієнко. Початок великого терору
Дзеркало Тижня, № 29 (404) Субота, 3–9 Серпня 2002 року
Станіслав Кульчицький. Скільки нас загинуло від голодомору 1933 року?
Дзеркало Тижня, № 45 (420) Субота, 23–29 Листопада 2002 року
Станіслав Кульчицький. Причини голоду 1933 року в Україні по сторінках однієї призабутої книги
Дзеркало Тижня, № 31 (456) Субота, 16–22 Серпня 2003 року
Сергій Козак. За страчених голодом
Дзеркало Тижня, № 46 (521) Субота, 13–19 Листопада 2004 року
Джеймс Мейс (США, Вашингтон). Політичні причини голодомору в Україні (1932—193Зрр.)
ШЕСТАЯ ГЛАВА ИЗ «ЧЁРНОЙ КНИГИ КОММУНИЗМА»
Сторінка Пам'яті Голодомору
Аркадій Сидорук
Пристрасна правда Роберта Конквеста
Історик повинен знайти й зафіксувати те, що відбувалося в реальному житті, об’єктивно викласти безсумнівні факти в їхньому історичному контексті. Автор вважає своє завдання виконаним. Однак при цьому зберігає за собою право на особистий погляд щодо висвітлення ним фактів. Отже, він не обіцяє зберігати моральний нейтралітет…
Роберт Конквест. «Жнива скорботи»
У середині 1980-х років у нью-йоркському видавництві Охford Universitу inc. побачила світ славетна книга Роберта Конквеста «Жнива скорботи». У ній вперше для широкого загалу на Заході було піднято завісу над однією з найбільших трагедій ХХ століття — українським голодомором 1932–1933 років. Коли я читав цю книгу в Америці одразу після її публікації, мене чи не найбільше вразило те, як глибоко вивчив автор нашу національну історію й ментальність українців, пройнявся почуттям щирої симпатії до народу, який став жертвою кривавих соціальних експериментів сталінського режиму. Англійський аристократ за походженням і один з провідних американських кремленологів він одразу став одним із найпереконаніших і найвпливовіших у світі прихильників української справи, а його «Жнива скорботи» і до сьогодні є найфундаментальнішим дослідженням на цю тему.
Не можна стверджувати, як зазначав сам Конквест, що доти не було публікацій про колективізацію й голодомор в СРСР. Однак усі вони мали характер суто документальних видань або ж були розраховані на фахівців. Історії трагедії у справжньому розумінні цього слова не було створено. Це зробив автор книги «Жнива скорботи». В одній з перших рецензій, видрукуваній у «Таймі», впливовий американський тижневик зазначав: «Конквесту вдалося відтворити людські обличчя селян». Дослідник дотримувався принципу (що робить йому честь як історику й людині) — «не зберігати морального нейтралітету». Тож перший великий науковий твір про страхіття українського голодомору не сприймається як сухий трактат. Конквест персоніфікує трагічну історію не тільки тоді, коли йдеться про одного з найбільших деспотів у літописі людства — Йосипа Сталіна та його прибічників, а й коли йдеться про жертви.
Цьому сприяв не кабінетний, а людський підхід історика, його особисте спілкування з очевидцями трагедії. «Я знайомий з чоловіками та жінками, які в дитячому або навіть дорослому віці пережили змальовані події, — засвідчує Роберт Конквест. — Чимало з них відчуває “комплекс провини” — ірраціональне почуття сорому за те, що їм судилося вижити, тоді як їхні друзі, батьки, брати й сестри померли (таке почуття не чуже тим, хто вийшов живим із нацистських таборів смерті)».
Одним з важливих джерел під час написання «Жнив скорботи» стали особисті свідчення, зібрані в результаті здійснення Гарвардського проекту з усної історії, ініційованого українською діаспорою у США. «Найцінніше у цих спогадах, особливо якщо вони виходять від самих селян, — їхня неприкрашеність, об’єктивність та відповідність реальним фактам, — вважає Конквест. — Тому вони заслуговують на цілковиту довіру». І коли поринаєш у страхітливий світ нескінченних людських трагедій «Жнив скорботи», здається, що в грудях того, хто їх відтворив, б’ється серце українця.
Читать дальше