Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Група інженерів-силікатників з метою створити базу для прожиття бодай основних кадрів промисловости будівельних матеріялів, а також з метою збереження заводів від руйнування, — взяла в оренду у Київської міської управи та деяких районових управ десь коло десять цегельно-дахівних заводів, а також київські цементний та керамічний заводи. Я вступив до того Товариства і одержав призначення на директора Стайківської групи цегельно-дахівних заводів. Згодом мені були підпорядковані також халепський та ржищевський заводи.

У зв'язку з роботами у відбудові зруйнованого устаткування та, зокрема, силового господарства заводів я примушений був часто виїздити в різні, часом досить віддалені, райони як Правобережжя, так і Лівобережжя. Це давало мені можливість бути обізнаним із настроями переважно сільської людности.

До родини в Київ приїздив я лише час до часу. Тому я дуже мало обізнаний з громадсько-політичним життям Києва. Знаю лише, що все було досить добре притиснене кованим чоботом «визволителя».

Правда, під час тих приїздів мені доводилось чути багато всяких оповідань про життя в Києві, але, не маючи певности в правдивості цих оповідань, не буду їх переказувати.

Отже, спинюсь лише на окремих подіях та явищах, що їх мені самому довелось спостерігати.

В рядах німецької армії було немало еміґрантів з часів громадянської війни. note 143 Note143 116 Були це переважно колишні старшини як російських білих армій, так і армії Української Народньої Республіки; були також колишні звичайні вояки цих армій; зустрічав я між ними й молодиків — це «еміґранти», які виросли, а то й народились на вигнанні, в чужих землях. Були вони, звичайно, в німецькій уніформі. Багато таких еміґрантів появилось навесні 1942 р., коли прибула відома німецька організація ТОДТ, note 144 Note144 117 яка почала розбудовувати на Правобережжі та особливо на Лівобережжі шляхи, летовища тощо. Серед командного складу, інженерів, техніків, шоферів було багато таких еміґрантів, але здебільшого тут були представники російських білих армій, переважно з Юґославії.

Я пригадую, з яким довір'ям і сердечністю зустрічало таких еміґрантів населення, і особливо селянство. Навесні 1942 року я був свідком однієї з таких зустрічів у Білій Церкві. Був то армійський офіцер колишньої української армії, народжений в Переяславі. Його зразу оточив натовп. Теплі взаємні привітання. Люди розпитують, як жилося за кордоном, чи багато там наших людей, що вони роблять, але головна тема — це те, що найбільш болить людей: що діється в світі, що ж воно буде зрештою; чому так довго німці не дають дозволу на утворення українського уряду; чи скоро буде утворено українську армію, щоб, зрештою, самим оборонити кордони від большевицької навали. Смикають того офіцера з усіх боків за рукава:

— Та зайдіть, пане старшино, хліба-соли одвідати, не погордуйте.

— Та хоч на хвилиночку зайдіть — ось же й моя хата!.. З одним із таких еміґрантів-офіцерів, п. Нордманом, уродженцем Ліфляндії, я зустрічався досить часто. Років чотирнадцяти він разом із рештками розбитих большевиками білих армій потрапив до Японії. Його батька — полковника колишньої царської армії — в одному з останніх боїв із большевиками забито. З Японії п. Нордман перебрався до Юґославії, де й закінчив освіту. Працював він як представник якоїсь лондонської фірми в Юґославії. З початком війни з СССР:

— … слідуючи родинній традиції й заповітам покійного батька, — казав п. Нордман, — я вважав за свій святий обов'язок вступити в ряди армії, яка вела війну проти большевиків. Гітлерівський режим мені, та й багатьом із нас, не подобається, але він оголосив війну комуністам, і того досить, — мета в нас спільна. Знищимо комуністів, а там якось уріжемо й апетит Гітлера…

В одно з частих одвідувань моєї родини п. Нордман привів якось до нас німецького військового урядовця, який посідав значне становище в управлінні організації ТОДТ. Був це статечний німець, років тридцяти п'яти, відомий у Дрездені юрист, Н. П. Повного прізвища, на жаль, я не можу подати — він мав тоді в Дрездені свій будинок і невеличкий маєток у К…, на південь від Дрездена, отже, можливо, що він і тепер там перебуває, і моя відвертість може обійтись йому задорого. П. Н. П. — людина високоосвічена, широкого світогляду, послідовний ворог комунізму і не менший, мабуть, ворог гітлерівського націонал-соціялізму. За короткий час ми зійшлись досить близько й розмови вели цілком одверто. Він завжди гостро критикував верхівку, яка оточувала Гітлера, та яка, власне, і керувала державною політикою Німеччини.