Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Нарешті, не можу не згадати про не менш «гуманний» спосіб ліквідації невеличкої групи політичних в'язнів, яка складалась переважно з української інтеліґенції. Злочин доконала команда військ НКВД, очевидно, в порядку застосування того ж наказу товариша Сталіна від 3 липня.

Отже, передаю слово професорові Вороніну», який розповідав мені про цю подію:

«1940-41 роки я жив у Харкові. На початку жовтня 1941 р. з наближенням німецького війська в Харкові почались масові арештування української інтеліґенції. Холодногорська тюрма була переповнена вдесятеро більше в порівнянні з нормою. Десь 10-12 жовтня з цієї тюрми було випроваджено пішки «на схід», у супроводі конвою НКВД групу політичних в'язнів із 400 чоловік (німці вступили до Харкова 24 жовтня). За 18 кілометрів на південний схід від Харкова, недалеко від залізничної станції (здається, Салтово), всю цю партію загнали для ночівлі до польового сараю, в якому було багато соломи. Двері сараю замкнули, а десь біля півночі запалили цей сарай. Тих, кому з нелюдськими зусиллями, проломивши двері, удалось видертися з полум'я, НКВД-исти дострілювали. З усієї партії врятувався один з тяжкими ушкодженнями від огню, інженер А… Одночасно з ним через проломину в дверях вискочив із вогню й відомий співак української опери Микеша (його син тепер — відомий в Европі піяніст), note 126 Note126 100 але впав підстрелений; чи залишився живий, чи добили — невідомо. Решта в'язнів згоріла. Між ними згоріли мої знайомі: режисер харківського театру імени 10-річчя комсомолу, заслужений артист республіки, — Юхименко — і його дружина, note 127 Note127 101 артистка того ж театру, та відомий в Україні поет Володимир Свідзінський. Напередодні свого арешту небіжчик Свідзінський, побоюючись арешту, ночував у мене на протилежному від його мешкання кінці міста. Жив він на Основі (частина міста). На ранок пішов від мене і був схвачений НКВД-истами, які влаштували біля його дому засідку, чигаючи на його повернення цілу ніч…" note 128 Note128 *19

В селі зорганізовано сільську управу, вибрано сільського старосту; появилось кілька поліцаїв із місцевих селян.

Розподіл зібраного з колишніх колгоспних піль урожаю провадився організовано. Снопи розвозили по дворах за певним порядком: в першу чергу вдовам та «московкам», себто тим, чиїх чоловіків було забрано до війська, далі одержувала решта за чергою. Нестачі тяглової сили не було.

За тиждень по розгромі Київської групи військ німецька влада дозволила селянам іти на лівий берег Дніпра й забирати коней та скот, якого там було багато в лугах та лісах. З того скоту, що його зганяли большевики з усього Правобережжя за Дніпро, мало що потрапило до глибоких тилових районів. Немало того скоту втонуло в Дніпрі при «організованих» переправах, що про них я вже розповідав; дещо передохло, дещо з'їли совєтські солдати та «партизани», а значну решту розібрали селяни. Крім місцевого прибережного селянства, сила людей приходила з глибоких правобережних районів за 50-100 кілометрів і, одержавши дозвіл, ішла за Дніпро й звідти вела додому корів, телиць, коней, іноді й добрих військових коней, які залишились там після київського розгрому.

Я не знаю, скільки й якого саме скоту з цих трофеїв забрали й вивезли німці, але населення, особливо прибережних районів, тої худоби здобуло багато.

До наступної неділі вже було впоряджено церкву: знесено образи та церковне обладнання, які майже двадцять років переховувались у окремих селян; запрошено священика, що йому щасливо вдалося уникнути фізичного знищення (працював він у сусідньому селі шевцем). Я був на першій церковній відправі й спостерігав те радісне піднесення, з яким селяни вітали відновлення церкви. Жінки молились, утираючи щораз сльози, що дрібними горошинами котились по щоках. Люди вітали одне одного, як на Пасху: — «Христос Воскресе!» — «Сподобив Господь діждатись цього щасливого дня — чулося то з одного, то з другого боку біля церкви, яку, до речі, влаштовано було в звичайному будинку..

Побіжно не можу не навести тут те, що мені доводилось чути від декого з наших-таки земляків, так званих старих еміґрантів. Недавно трапилось мені розмовляти з людиною, досить поважною, аґрономом за фахом, п. Л…