Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

До речі, кілька слів про будинок НКВД. Під цим будинком большевики заложили були й добре замаскували величезну міну. В цьому будинку розташувався якийсь румунський військовий штаб, за тиждень-півтора під час якогось засідання, що відбувалося в тому штабі, стався жахливої сили вибух. Все, крім одної стіни, було обернено в купу каміння. Під уламками загинуло багато вищих старшин румунського командування та декілька німецьких офіцерів. Живим, як розповідали місцеві мешканці, залишився тільки один — вартовий біля під'їзду. Кілька авт, що стояли біля будинку на вулиці, було розбито.

Проте і «визволителі» не відставали від своїх совєтських колеґ і ніби змагалися з НКВД-истами в тупій, нелюдській жорстокості. Другого дня після вступу до Одеси румунського війська note 124 Note124 97 Пушкінська вулиця, що простягалася через усе місто, від залізничного двірця до порту, була рясно уквітчана тілами повішених жидів. Це було, мабуть, ніколи не бачене світом видовище: на кілька кілометрів по обох боках вулиці на деревах, стовпах, на дротах, закріплених за сусідні дерева й стовпи, та на бальконах висіли сотні людей. Подекуди по вулиці валялись трупи, що відірвались, разом із гіллям, на якому їх було повішено.

Масове винищування політичних в'язнів відбувалося не тільки в Києві та Одесі. Про таке винищування оповідають люди з Харкова, Дніпропетровська, Полтави та інших міст України. Способів нищення вживали самих різноманітних: від розстрілу до масового вбивства за допомогою ручних ґранат та удушення газами (Полтава) включно.

Важко зрозуміти, чому саме в багатьох містах України большевики не висадили в повітря тюрем, більшість яких було переповнено трупами знищених при відступі політичних в'язнів, щоб у такий спосіб, бодай тимчасово, приховати сліди свого злочину.

Що це — безмірний цинізм, зухвальство каторжника чи своєрідна мовчазна погроза тим, що залишились під німцями?

Особливо жахливого способу «ліквідації» було застосовано в місті Умані. Там кілька сотень живих людей note 125 Note125 98 — політичних в'язнів — було замуровано в льоху, що містився глибоко в землі під будинком тюрми. Виявлено цей льох за три місяці після зайняття Умані німецьким військом. Сталося це цілком випадково: один із приречених на розстріл жидів звернувся до німецького офіцера з проханням залишити його живим і за це обіцяв розказати одну таємницю. Він розповів, що перед тим, як залишити Умань, керівництво НКВД знищило велику групу політичних в'язнів, замурувавши їх у старовинному льоху, хідник до якого містився в одному з тюремних приміщень. У підземеллі знайшли замуровані цеглою залізні двері до того льоху, де справді було виявлено замуровані там трупи, що стояли суцільною масою, щільно заповнюючи приміщення льоху. Вивантажувати цей страшний клад було поставлено жидів. Кільканадцять трупів по одежі та інших ознаках пізнали місцеві мешканці та селяни ближчих сіл.

Які політичні «злочинці» були там, свідчить хоч би наведений нижче приклад. Між іншим, було розпізнано дві жінки з села Іванівка, Уманського району: Савченко (дівоче прізвище Животівська) Марія та Раба Хима. Їх пізнала дочка Савченкової по одежі та характерному штучному зубі, а також п. Т… — мешканець того ж села — мій недалекий теперішній сусіда на еміґрації. Обох цих жінок було заарештовано п'ять днів перед приходом німців. Злочин їх полягав у слідуючому: мешканців села Іванівського вигнали в поле з наказом знищити посіви жита, пшениці та інших хлібів. Побіч гурту селян, що йшли в поле, їхали дві підводи, навантажені мішками збіжжя та іншим добром, голови Іванівської сільради, Андрущука Івана. Савченко Марія та Раба Хима, що були в тому гурті, почали дорікати Андрущукові, що він примушує селян нищити посіви, а сам навантажив збіжжя та втікає до Умані. Андрущук мовчки поїхав далі. Другого дня приїхав службовець НКВД з міліціонером і забрали обох жінок. За три дні німці вступили в село Іванівське, а ще за два дні було зайнято й Умань. Про заарештованих жінок нічого не вдалось дізнатись. Нарешті за три місяці трупи їх було знайдено серед цих замурованих у льоху «злочинців».

Все це оповідання подібне більше до страхіть якогось кримінального роману, проте п. Т. І. ствердив присяжне в нотаря (Мюнхен), що він був свідком, коли в Умані вивантажували трупи з льоху і що він особисто брав участь у пізнаванні Савченко Марії та Раба Хими, яких він добре знав за життя.