Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Такі розправи провадились не тільки щодо жидів. У такий же спосіб знищували і циган.

В 1942 році я чув декілька оповідань про масову страту циган. Але мені довго не вдавалось перевірити правдивість таких оповідань. В 1943 р. в тому ж таки Новгород-Сіверську місцевий німецький командант затримав був групу циган 150 чоловік. За день поширились чутки, що всіх їх мають розстріляти. Кілька найбільш поважних громадян міста з'явились до команданта просити скасувати наказ про розстріл. Командант спочатку досить у грубій формі відповів, що це їх не торкається, він сам знає, що йому робити. Але далі трохи пом'ягшав і став доводити, що цигани — це такий же паразитарний нарід, як і жиди. Крім того, вони бродять від села до села і, може без злої волі, стають шпигунами на користь совєтських партизанів. На вечір цих 150 циган було розстріляно.

За два-три дні я поновив зв'язки з деким із приятелів та знайомих. Одначе багатьох не було в Києві — багато було евакуйовано на схід, немало було заарештовано й також вивезено, декого знищено в підвалах НКВД; ті ж, кого мені за кілька днів перебування в Києві довелось бачити, нічого певного не знали. Були теж розмови про можливість утворення українського уряду. note 120 Note120 93 Дехто з оптимістів вважав, що з сталінським режимом покінчено назавжди, що ось скоро становище з'ясується й усі люди стануть стіною проти осоружного сталінського режиму; висловлювали багато надій, сподіванок, але конкретного — нічого.

Багато розповідали про дні облоги Києва, про безнастанні облави на дезертирів та карколомну винахідливість цих дезертирів. Про те, як до Київської гавані на автах впродовж останніх тижнів було завезено й утоплено кілька десятків тисяч тонн шевської шкури найкращих родів, десятки тисяч тонн цукру та іншого добра. Можливо, що це виправдувалось із військового погляду, але населення Києва трактувало це по своєму.

Чув я жахливі оповідання, і це в різних місцях і від різних людей, що на вулиці Короленка, в підвалах центрального НКВД, другого дня після відступу большевиків було виявлено кілька сотень спотворених трупів зі стріляними ранами, а також із розторощеними якимсь важким залізом головами. Між ними називали відомі в Києві українські імена інженерів, артистів. Не менш жахливі видовища бачили в Лук'янівській тюрмі та у величезних підвалах Київської скотобойні, що за заводом імени Домбаля, біля Деміївки. Там знайдено буквально гори трупів по-звірячому закатованих людей. По зовнішньому вигляді цих трупів їх, очевидно, було вбито в останніх годинах перед відходом большевиків із Києва. Недавно я зустрів у Мюнхені п. Н. І., який особисто оглядав підвали скотобойні зараз же після вступу до Києва німецького війська. Він ще раз підтвердив правдивість цих оповідань.

Не менш жахливими подіями супроводжувалась евакуація й інших міст. Про те, як відбувалась «евакуація» Запоріжжя та Дніпрогесу, я вже згадував. Таких же «зворушливих» форм набрала «забота о живом человеке» (Сталін) і під час залишення Одеси совєтським військом. Одесу було оточено німецько-румунським військом у першій декаді серпня. Облога міста тривала десь коло двох місяців. Упродовж цього часу людські резерви та бойове спорядження доставлялося до Одеси морським шляхом. Постачання населенню було організоване дуже зле. Перед евакуацією міста жадних продуктів населенню видано не було, хоч запасів продуктів у місті було дуже багато. Два останні тижні перед здачею міста сотні автомашин звозили до порту тисячі тонн цукру, борошна та іншого і все це зсипали у воду. В останнім дні перед здачею міста велику кількість авт, разом із вантажем, було затоплено в гавань. Величезні склади збіжжя та різних продуктів харчування, що їх не управились затопити в гавані, облили бензиною і запалили.

Місто було переповнено раненими червоноармійцями. За день перед здачею Одеси в шпиталях було одержано розпорядження підготуватись до евакуації на схід у першу чергу… легко раненим (?). Фактично про евакуацію не могло бути й мови: Одесу давно було оточено й ізольовано від решти країни; на рейді ж стояв лише один крейсер «Комінтерн» та три канонерки. Проте до шпиталів підходили закриті санітарні авта, вантажили легко ранених і відходили «на схід» . Як виявилося згодом, ця «евакуація» ранених відбувалась досить ориґінально. Закриті санітарні авта їхали до порту, де було влаштовано кілька під'їздів до води. При наближенні до води, шофер і офіцер військ НКВД (кожне таке авто супроводжувалось НКВД-истом) вискакували з шоферської кабіни, а авто з розгону летіло в море.