Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Цей «дух» — бажання битись із ворогом, з'явився лише в 1942 році note 89 Note89 69 й викликало цей дух не бажання обороняти колгоспи та сталінський режим, а викликали його гітлерівські сатрапи своєю нерозумною політикою на «визволених» землях, своєю жорстокістю, нелюдською поведінкою з полоненими.

Ще в першій половині липня, коли бої відбувались десь далеко на заході від Наддніпрянщини, на дорогах з'явилось багато червоноармійців, які «відступали» в персональному, так би мовити, порядку.

«Нашу дивізію розбито вщент. Оце йдемо аж з-під Львова», — звичайно відповідали вони.

Чи було розбито їхні дивізії, я не знаю, але такого роду дезертирів було багато. Скільки їх отак «відступало», важко сказати. Вони уникали великих шляхів, прямували стежками, розпитували про більш глухі доріжки — на великих шляхах, певно, були застави. Не мало з них «осідало» по селах — користуючись гостинністю населення, — по численних гаях та наддніпрянських кручах. Ввесь час, до приходу німців, можна було спостерігати цей потік дезертирів. Ішли червоноармійці всіх національностей — татари, казахстанці, кавказці, сибіряки, навіть москалі, йшли й наші, українці. Всі вони були без краю стомлені, виснажені, голодні, дуже багато босих, ноги у виразках. Безконечною чередою ходили вони від хати до хати, прохаючи їсти. Часто можна було чути:

— Чи не знайдеться у вас, тітко, старого піджака або шапки?

Давали люди, що мали: хліб, огірки, яйця, а то й якесь «цивільне» дрантя. Немало таких бідолах перебувало й у нашій хаті. Багато тут розповідають про «германа», про його «незчисленну силу». Тут ще раз мені довелося чути оповідання про те, як ставилось населення «визволених» Західньо-Українських Земель до червоної армії. Всюди по Волині та Галичині відступаючі совєтські частини проводжали пострілами. Стріляли звідусіль — з вікон, з дахів, з численних перелісків. note 90 Note90 70

— Наша чота йшла до штабу полку, — казав мені якийсь сибіряк, — було це на південь від Костополя (на Волині). Дорога — полем. Несподівано з правого боку в чистому полі нас обстріляли. Десь у житах залягли, видно, їхні «січові стрільці».

В одному селі біля Львова в клуні заночувало авто з групою НКВД-истів — їх зарізано. Авта, що вивозили родини совєтських старшин та урядовців, рідко уникали обстрілу.

Але повертаюсь до нашого льоху й продовжую за порядком.

В тому льоху ми провели першу ніч без наших «захисників». Жахлива це була ніч — вогонь важких гармат не припинявся до ранку. В годині дев'ятій вранці почали большевики обстрілювати запальними набоями всю ту частину села, що тягнеться краєм гір понад Дніпром. Горіло до 30-50 дворів.

До німецького командного пункту біля самих прибережних круч, поблизу від нашого льоху, збіглось зо три десятки жінок і просили захистити їх від совєтської артилерії. Вони зчинили неймовірний галас:

— Куди ви дивитесь? Нас палять!

— Чого ви не пішлете свої «аероплани», щоб побити ту сволоту?

— Вони тоді не давали нам жити і тепер домучують нас!

— Чого ви не стріляєте на ту погань — вони палять наші хати, убивають наших дітей!!!

Грубезний дородний німець, що добре розмовляв польською і трохи українською мовою, заспокоює бабів. І справді — за кілька хвилин загуркотіла німецька артилерія так, як то мені доводилось спостерігати тільки в німців. Після двох-трьох пристрілочних пострілів певний сектор буквально заливається вогнем. Тоді інший сектор і т. д.

Про цей дрібненький епізод я згадав тому, що, здається, за день чи два мені довелось чути, як про це оповідала Київська радіовисильня. Між іншим, під час мого вимушеного сидіння в селі без радіоприймача і газет, я, за допомогою одного з місцевих учителів, збудував собі примітивного кишенькового детекторного радіоприймача, який давав можливість слухати Київ.

Отож за кілька днів після приходу німців, уже живучи в нашій кручі, почув я з Києва радіовисилання, де розповідалось про нашу місцевість, а саме — що німці оволоділи селом Стайки і що там лютує тепер «рознузданий фашистський терор», note 91 Note91 71 багато людей розстріляно. Два дні тому — говорилось далі в тому повідомленні — німці зігнали до берега Дніпра сотні жінок і там насилували їх. Крик жінок було чути з лівого берега Дніпра. Це повідомлення дуже здивувало нас, бо в селі було зовсім спокійно: ні грабунків, ні якихось насильств не було. Навіть заложників, яких було взято в день вступу німців до села, здається, чоловік 30, за кілька днів випустили.