Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Щойно після кількох років завзятої боротьби ворог почав тепер мати успіхи. Правда, він їх здобув дуже підлим способом, але цим не журився так само, як не журилася Москва нищенням багатьох мільонів українців голодом, вивезеннями на Сибір чи розстрілами. Поляки знали добре, що знищити відділів УПА вони не зможуть, тому рішилися на цей підлий крок виселення

Командування УПА на Закерзонні добре здавало собі справу з ворожої акції, бо мало про неї добрі інформації. Воно заплянувало пропагандивний рейд кількох відділів на Захід, інших вислало до Галичини, а деякі малі групи мали залишатися на виселенчому терені. З огляду на велике скупчення ворожих військ, ці накази не прийшли на час, бо багато зв'язкових, несучи їх, згинуло в переходах.

Лишившись без населення, упівці щойно тепер зрозуміли, що повстанська боротьба - це не тільки боротьба відділів УПА, а всієї української нації. Відчувався брак не лише харчів та інших засобів, але чогось бракувало й у самій боротьбі. Навіть її ціль уже не мала повного змісту, бо довкілля без українського населення перетворилося в пустелю.

В найгіршому положенні знаходилися шпиталі УПА. Про деякі з них знали тільки санітарні відділи, в яких за останні два тижні багато погинуло. Видужуючі поранені, які хотіли нав'язати контакти з відділами УПА, потрапили у ворожі засідки або чекали у шпиталях на зв'язок, котрого не було. Одні гинули із браку ліків, інші з голоду, а деяких віднайшов ворог.

Не у кращій ситуації опинилися адміністративні сітки ОУН. Найтяжчі завдання зараз виконували боївки СБ і польова жандармерія, їхні бойовики мусили часто ходити на розвідки, налагоджувати зв'язки або достачати харчі й військовий виряд. У найкращому положенні були відділи УПА. Й хоч уже почав докучати голод, а їхні ряди були помітно проріджені, але Громенкова сотня, як інші, творила далі сильну бойову одиницю, на саму тільки згадку про яку ворог дрижав.

Трохи харчів знаходилося по магазинах, частину їх здобувалося поза Сяном, а решту принагідно можна було знайти по спорожнілих селах. У них лишилося ще багато курей, які зараз стали дикі й ночували по деревах, а подекуди траплялася й напівздичіла залишена господарями худоба.

Були ще й інші люксуси, лише треба було про них догадатися, й таким догадливим у сотні Громенка був стрілець Рубаха. Найстарший її вояк, він походив з-під Коломиї, вважався добрим стрільцем, виглядав більше на багатого німецького фермера, як на повстанця, володів сенсом гумору й користувався величезним успіхом у жінок. Його торба завжди була навантажена всілякими присмаками. Кілька місяців тому одна гарна молодиця народила близнят, і коли командир Громенко довідався, що їхнім батьком був Рубаха, хотів покарати цього 45-літнього молодця, але жінка заявила, що вся вина по її стороні, це саме підтвердив Рубаха й уникнув кари.

Одного разу він побачив у саду кілька бджолиних вуликів, і йому захотілося меду. Садиба заросла травою, бо господар уже давно був десь на Заході, але бджоли, не звертаючи уваги на страшне оточення, працювали дуже інтенсивно. Рубаха відчинив вулик і витягнув майже цілу рамку з медом. Але бджоли боронили своє майно так, як його боронять українці, й оголосили Рубасі війну. Він також захищав свою здобич, утікаючи з нею в корчі, а потім упродовж кількох днів у маршах і боях мусив одчиняти пальцями свої цілковито запухлі очі, щоб щось побачити, і став темою глузувань цілої сотні.

Ворожі сили продовжували прибувати на терен Лемківщини й застосовували подвійну тактику, їхні з'єднання щоденно «прочісували» ліси, робили в них засідки, а також виставляли застави по дорогах і селах. Дуже часто, не маючи досвіду в партизанській боротьбі, вони зводили бої між собою, і їхні облави приносили ворогові набагато більше втрат, як відділам УПА.

Примінення другого роду тактики для уггівських з'єднань і зв'язкових приносило щораз то дошкульніші наслідки. Маючи до диспозиції велику силу війська, яке тепер тижнями квартирувало по всіх дорогах, стежках і галявинах, ворог дуже обмежував іще донедавна вільне маневрування відділів УПА. Чимраз то частіше їм треба було вести бої, часто по кілька денно в часі перемаршів із місця на місце або з лісу в ліс.

Відібрана ініціятива дій по лісах впливала дуже від'ємно на повстанців, і мимоволі підкрадалася думка, що в такій ситуації сотня не збереже себе довго. Другим негативним для її вояків являлася присутність поранених, яких уже не було де примістити, й вони мусили ходити зі сотнею, а тяжче поранених треба було носити із собою. Бракувало ліків, бандажів і харчів. Харчування один раз на два дні було на порядку денному, а в додатку до цього виснажені голодом і боями повстанці мусили носити на собі подвійний запас набоїв.