Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Ситуація ставала нестерпною, й полковник Коник на нараді з командним складом куреня та проводом сітки ОУН цього терену вирішив покінчити з бандитизмом.

Курінь стояв готовий до вимаршу в селі Порубах. Коні, кухонне начиння й інші важкі речі були заличені на місці, а курінь, одержавши наказ, розпочав акцію. Сотня Бурлаки пішла на Дилягову, сотня Ластівки - на Павлокому, а сотні Крилача і Громенка - на Лончку й Бартівку. Одночасна акція мала розпочатися о 20-тій годині. В наказі говорилося, якщо населення не ставитиме спротиву, то треба допомогати йому в пакуванні речей і висилати його за Сян. Але повстанці добре знали згадані села, й не в одного з них наказ викликав легку усмішку.

Вже від кількох днів сіяв дрібненький осінній дощ. Він не тільки розмочив повстанцям уніформи, торби, чоботи й білизну, але глибоко проник у землю. І от по цій розмоклій землі курінь і вирушив у дорогу. Спочатку відділи маршували полями під гору, до лісу. Тут не було ніякої дороги, й вони мусили переходити зораними нивами, стернями або розлогими бараболиськами. Американські чоботи, здобуті повстанцями від червоної армії, відбували свою якісну пробу й досить часто не витримували підкарпатської глини. На початку червона юшка висвистувала з чобіт через халяви, потім вона робила собі дірки у пришвах і свистіла з боків, а часто можна було бачити повстанця, який ніс ці чоботи в руках і маршував босоніж.

Нарешті дійшли до великого лісу й посувалися вузенькими стежками, вкритими пожовклим листям. Тут марш одразу став легший, і власне у цьому лісі сотні розійшлися на акції до призначених сіл, троє з яких прилягало до нього із протилежної сторони, а Павлокома була розташована на сході.

Точно о 20-тій годині всі сотні вже лежали на становищах під селами, чекаючи на початок акції, яку мав розпочати цим разом командир Ластівка. По лінії пішов наказ, щоб обстрілювати хати лише у випадку ворожої оборони, але його перервали черги з кулеметів на Павлокому. Їм, неначе собаки, відізвалися один за другим кулемети зі села, а в цю саму хвилину почулася сильна стрілянина в Дилягові, Лончці і Бартківці.

Найтяжча доля припала сотні Бурлаки, бо Дилягова ставила сильний спротив, оперуючи понад сорокма кулеметами й кількома сотнями крісів. Повстанці гнали до перших хат, незважаючи на ворожий вогонь і розмоклу землю. Ось кілька з них уже загорілося, стрілянина почала рідшати, й незабаром бандити, військо і міліція втекли за Сян.

Сотня Громенка мала легке до виконання завдання, бо в Бартківці впало лише кілька ворожих пострілів із рушниць. Переважаюча частина місцевих чоловіків перебувала в Дилягові, оскільки це село було найдалі висунене в терен дій відділів УПА.

- Здержати вогонь! Допомагати населенню пакуватися! - паде наказ сотенного Громенка, котрий, як звичайно, є не лише добрим командиром, але і пропагандистом нашої доброї справи.

Повстанці вже помагають мешканням запрягати коні, виносять речі і складають їх на вози, а часто змушують котрогось із господарів забрати зі собою свого сусіда.

Ціла Дилягова горить, вогонь охопив частинно Лончку й Павлокому, де триває страшений бій. На допомогу сотенному Ластівці Громенко висилає одну зі своїх чот.

Ніч дуже темна, й заграви від пожеж у чотирьох селах видні далеко-далеко. Павлокома й Бартківка лежать над Сяном, а зараз же за рікою є містечко Динів. Тут стаціонують маси ворожого війська, й па дорозі за Сяном чути великий рух та багато пострілів, але ніхто не переходить ріки. Два рої чоти Іменного стоять на заставі біля броду, а один трохи далі, біля поромного переїзду. Пором знаходиться на другому березі, й там чути крики.

«Невже переправлятимуться на цей берег? - виринає думка в командира Іменного. - Чи, може, думають, що тут застави?»

Раптом рушилася линва, й пором почав плисти просто на заставу сотні. На поромі чути крики і брудну лайку на адресу бандерівців. Це пливли комуністичні опришки й міліція, котрі завжди були відважніші від польського війська.

Пором дійшов до половини ріки. Командир Іменним хотів допустити його ближче, але з порому почали стріляти. Не бажаючи, щоб якась заблукана куля трапила у груди повстанця, Іменний дав наказ:

- Вогонь!

На пором сипнуло кілька серій, і відважні вигуки опришків одразу змінилися на плаксиві крики. Одні попадали у воду мертві, інші скочили.

Ворожі гнізда догоряли й освічували повстанським відділам дорогу на збірний пункт. Як звичайно, після кожної акції, повстанці дуже цікавилися втратами й на збірному пункті куреня довідалися про них: п'ятеро забитих і троє поранених. У п'ятці згинув добрий друг Чумака ще з Динова, Омега. Він мав там годинникарський верстат, славився великою відвагою та був досвідченим революціонером.