Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Німець хвилинку подумав, а тоді відповів:

- Уділяю вам тимчасом кредиту до висоти 200 марок. А далі все буде залежати від успіху вашого підприємства.

Увечері друзі знову по-військовому розвантажували друге авто товару і носили до крамниці. Нічний уже десь знайшов величезну колодку, прикручував її до дверей і промовляв:

- Вже маємо багато товару і треба уважати.

- Гадаєш, що хтось міг би обікрасти партизанів? - запитав Бурий.

Увечері на квартирі повстанців на столі стояло в торбі два кілограми борошна, були й коробка порошкованого молока, пачка маргарини й чимало городини. Я, вдоволений, починав книговодство, а Каня й Павук смажили налисники. Павук зазначав на кусникові паперу, скільки й кому вже їх дав. Перевертав налисники підкидуванням угору разом із сковородою, що йому досить удавалося, бо на підлогу падали тільки декотрі. Він відразу підіймав їх і клав на сковороду.

Нічний походив із заможної господарської родини, та й сам був дуже господарний, тому й швидко вибивався на керівне місце. Він розподілив працю в крамниці й у кімнаті, декотрих призначив мити начиння, інших варити, так кожний мав якесь заняття.

Раненько всі вже були на ногах. Поголившись, зварили снідання і чекали, щоб відкрити крамницю о годині восьмій. Я ще лежав у ліжку, прислухався до моторної праці друзів і був удоволений успіхами. Нічний і Ромко виявилися добрими продавцями, що й зменшило мені клопіт.

- Не товчися! - сказав до когось Нічний. - Чоловік кілька днів намучився, дай йому відпочити!

Він так говорив про мене, що вже хотів уставати, але почувши репліку Нічного, вирішив ще трохи подрімати і заснув.

Уві сні знову торгівля, ще фантастичніше. Повстанці вже тепер. директори, елегантно вбрані, до них усміхаються гарні дівчата. Вони висилають командирові Громенкові гарне військове вбрання й елегантні чоботи. А ось, навпереміну, сниться мені, що вони всі на великій забаві в однакових темних убраннях із білими метеликами-краватками…

Але в цю гарну сон-мрію втрутився голос Зірки:

- Чумаче, тебе шукає комендант табору.

- Поклич його до кімнати…

Я натягнув штани, нап'яв сорочку, обтер мокрим шматком лице і почав зачісувати своє неслухняне кучеряве волосся, як до кімнати увійшов комендант табору.

- Пане Чумак! Я більшої анархії у своєму житті ще не бачив і їй мусить прийти кінець! - замість привіту вигукнув комендант.

Це саме думав і я, і так мені кортіло зробити кінець цій анархії та присмарувати комендантові на долішню частину 25, щоб міг тепло спати кілька тижнів без накриття. Такої самої думки був і Зірка, він демонстративно тримав у руці кия, вирізаного колись на прогулянці в лісі, а на його обличчі було видно схвильованість. Комендант також то червонів, то білів…

Зірка став біля дверей, немов хотів загородити комендантові вихід. Я думав, яку тактику застосувати. Кілька місяців тому приїзд повстанців до табору викликав у коменданта неспокій, він боявся втратити свою посаду, боявся за свою шкіру. Тепер він ще більше подразнений, бо повстанці відкрили свою крамницю, щоб не бути для мешканців табору тягарем…

В кімнаті тихо. Посередині стояв комендант і поглядав то на мене, то на Зірку, що вже заспокоївся і обтісував ножем палицю.

Що ж говорити до такої людини? Його треба побити іронією, думав я, і по досить довгій мовчанці промовив:

- Добридень, пане добродію! Тоді, як ви хотіли вигнати нас із табору, ми договорилися - ми не «ваші», а ви не «наш» комендант. Так і тепер. Біжіть до свого кабінету і рапортуйте своїм начальникам про те, що ми чесним трудом заробляємо собі на життя.

Я підійшов до дверей і широко їх розчинив.

- Чи не краще дати йому кілька буків? - запитав Зірка.

- Ні, хай іде, його і буком не спам'ятаєш!

Комендант прожогом вибіг із кімнати і почимчикував до свого кабінету, а друзі ще довго обговорювали комендантову візиту і побоювалися, щоб не прийшов наказ закрити крамницю.

За кілька годин біля крамниці спинилося американське авто з трьома військовими поліцаями. Вони ввійшли до крамниці й зробили ґрунтовний трус - шукали «нелегального краму». Але не знайшли, бо його не було. В своїй обережності я таку комедію передбачав.

Тоді запитали, де закуплено з італійським написом на скриньках помаранчі й цитрини, їм дали перший рахунок із гуртівні, а один із них запхав його собі в кишеню і сказав до мене:

- Каман!

Так я, напіварештований, під ескортою поїхав до квартири СіАйСі.