Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Їх усіх добре знав Зірка, а я кілька разів на день вітався з ними коротким «добридень», але насправді жодної з них не знав ні на ім'я, ні на прізвище. Я також уже придбав собі темнозелений напіввійськовий костюм і нові чоботи, бо довго не міг призвичаїтися до цілком цивільного одягу. Дівчат обминав. У мене був холодний розрахунок, мовляв, зустрінеш дівчину, закохаєшся, а тоді що? Таборове життя закінчиться, а майбутнє зовсім невідоме.

За свій молодий вік я мав стільки відповідальних функцій, що тепер не хотів на себе брати ще й родинних зобов'язань. Краще ні. Ану ж завтра вишлють до Краю, тоді доведеться нести по Карпатах ще й той тягар у серці.

Завтра неділя, треба йти до церкви. І я запитав друзів:

- Чи маємо чисту білизну?

- Так, Каня виправ і поніс до якоїсь жінки прасувати, - відповів Юзьо.

Я вирішив випрати й одиноку пару своїх шкарпеток. Роззув чоботи, узяв на босі ноги ходаки й пішов у сутерини (підвал) до спільної пральні. Понад довгим коритом був ряд кранів, під якими дівчата прали білизну, а між ними й одна гарна дівчина з бурси.

- Добридень!

- Добридень, - залунало з обидвох боків.

Я сам не знав, як випрати свої зовсім зношені, вже з дірками, шкарпетки, ще й без мила, бо забув взяти із собою. Кинув одну шкарпетку до корита, а другу почепив на крані й пустив крізь неї воду. - «Нехай сама переться, а я за той час покурю», - подумав.

Клубки диму кружляли під стелею і виривалися крізь мале віконце надвір, а я спер ногу на якійсь пачці й думав про закуп товару до крамниці. Я уже досить наїздився за товаром по баварських дорогах, а тепер плянував вислати Нічного, може, вій справиться з цим завданням, адже має практику в крамниці і знає, який товар потрібний, знає добре й ціну.

А тимчасом крізь шкарпетку лилася й лилася вода.

- Пане Чумак, що ви робите? - запитала, всміхаючись, гарна дівчина.

Замислений, я озирнувся, пригадав собі, пощо сюди прийшов, і сказав:

- Перу шкарпетки.

Дівчина голосно розсміялася, взяла мої шкарпетки і почала прати.

Я аж почервонів від сорому, був готовий зараз провалитися навіть під землю.

- Я вам виперу їх, висушу і поцерую, - сказала дівчина.

- Не вірю, що з них можна ще щось зробити, - ледво промовив я, муркнув «перепрошую», залишив дшчину із своїми шкарпетками і побіг до кімнати.

- Зірко, як зветься та гарна дівчина з довгим напівтемним волоссям? Ну, ця струнка, з бурси? - запитав.

- Таня, - відповів Зірка з усмішкою підозри. - А чому питаєш?

- Бо набрався до лиха встиду! Вона пере мої подерті шкарпетки…

Таня передала для мене добре випрані й поцеровані шкарпетки одним повстанцем. Я хотів подякувати їй, але кожного разу, коли проходив біля сходів, боявся і соромився зустрітись із нею. Аж на третій день в обідню пору ми зустрілись у брамі. Я подякував їй за послугу і зараз змінив тему розмови, щоб більше не згадувати тих шкарпеток. Але Таня сказала:

- Пане Чумак, я можу вам час від часу дещо попрати.

- Дуже дякую, панно Таню, я вже досить сорому набрався з тими старими шкарпетками, тому сьогодні купив собі дві пари нових. Бачу, ви зі школи з книжками. Як навчання і коли кінчаєте?

- За три місяці іспити, і я за них боюся.

- Не бійтеся, під час іспитів я триматиму схрещені пальці і все буде гаразд, - сказав я і ще раз подякував дівчині за прислугу.

- До побачення!

- До побачення! І ми розійшлися.

Чергових кілька зустрічей із Танею на коридорі чи на сходах обмежувалися лише коротким привітанням «добридень» чи «добривечір».

Я і далі завзято працював у своїй торгівлі та в місцевій клітині ОУН. Деколи виїздив до малого табору біля Нюрнбергу проводити військовий вишкіл у лісах із хлопцями з тамтешньої клітини ОУН. Часто заходив до панства Тимкових, Боровиків, Чернихівських, до старенького професора Дудка та інших.

На повстанську квартиру все частіше приходили знайомі, навіть люди різних політичних поглядів, і тоді зав'язувались дискусії на політичні теми.

Одного дня повстанця Сержанта віднайшов якийсь його кузен студент-теолог і привіз йому нове убрання. Сержант зрадів своїм кузеном, і вони вдвох ходили два дні по недалекому парку і розмовляли. Потім Сержант прийшов до мене й не дуже сміливо почав радитися. Він не знав, як і почати, нарешті відважився:

- Друже командире! Мій кузен казав, що Бандера і його ОУН неправильні, що він, мій кузен, належить до правдивої ОУН і радив мені заявити, що в Краю я також належав до неї.

В Україні Сержант служив у сотні Бродича, яка оперувала найдалі на Захід, а терен її дії сягав аж до Криниці. Він був дуже добрим вояком, патріотом, але через свій молодий вік до ОУН ще не належав. У час масового набору добровольців до УПА ніхто повстанців до ОУН не втягав, бо на це не було потреби. До ОУН брали і вишколювали кандидатів лише на небезпечних теренах, як ось на передмістях та в містах, де треба було діяти дуже законспіровано.