Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Але дійсність була інакшою. Ворог вивіз із цього лісу кількасот трупів своїх вояків і подвійне число поранених, а відділ Хріна мав лише незначні втрати. Вкінці після двотижневих боїв цей відділ вирвався з оточення й під час пробою не втратив ані одного вояка, а на відтинку його прориву залишилося кільканадцять додаткових ворожих трупів. Побачивши, що регулярні війська не можуть дати собі ради в боротьбі з УПА, вороже командування стягло для цієї мети найбільше відданих і надійних форналів КВБ, які вже мали за собою практику партизанських акцій проти АК, а деякі з них навіть воювали з упівцями у групі Ковпака.

Курінь Хріна відпочивав тепер десь у словацьких лісах, а двобій із цими «гарцежами» довелося зводити досить знищеній останніми боями сотні Громенка.

- Зараз буде гаряче! - шепнув командир Лагідний.

Ворожі вояки наступали на колово-бойову позицію сотні на відтинку чоти Залізняка. Вони зближалися до її становищ, скачучи з-поза одного дерева за друге, їм було відомо, що недалеко за розташуванням сотні є залізниця, шосе й ріка Ослава, боронені їхніми сильними відділами. Коли б не вдалося знищити сотні тепер, то вони хотіли вигнати її просто на добре окопані позиції своїх військ. Простудіювавши докладно тактику відділів УПА у пробоях, ворог хотів до неї пристосуватися, тобто підійти якнайближче до сотні й закидати її гранатами. Та на цей раз сотня не була оточена, потреби прориву не існувало, й Залізнякова чота відкрила вогонь по наступаючих із віддалі тридцяти кроків. Кільканадцять бандитів звалилося з ніг, а решта залягла за грубими пнями й деревами, почавши сильний обстріл позицій сотні.

Десь позаду ворожої лінії чулися несамовиті вигуки:

- Впєрйод! Впєрйод!

Заступник чотового Залізняка, здібний і відважний підстаршина, райовий першого роя Рубач, не витримавши, крикнув голосно й собі:

- Впєрйод! За Сталіна!

Його насмішка над ворогом була дуже влучною. По-перше, вона виявляла, що упівці, сміючись із нього, не бояться його, а по-друге, - надщерблювала гордість польського «моцарства».

Перша ворожа лінія поки що не рухалася з місця, а друга стрибками долучалася до неї. У сторону сотні полетіли гранати й почали розриватися на віддалі кількох кроків від її становищ. Ворог мав погані позиції, бо мусив наступати й кидати гранати під гору, але він далі перся вперед. Тоді полетіли повстанські гранати, їм допоміг сильний вогонь кулеметників Дуба, Крука й Чорного, і перший наступ заломався. Ці кращі з найкращих утекли до глибокого яру, підготовані упівськими кулями.

Кілька повстанців залишили позицію, вибігли й забрали залишену ворогами зброю й амуніцію, що були зараз для сотні найбільшим скарбом. Вернувшись, вони сказали, що перед становищами сотні лежить понад двадцять ворожих трупів, і вже хотіли йти вдруге, як у яру почулися крики, й почався другий наступ. Очевидно, вороги не могли погодитися з тим, що їхні елітарні частини програли бій, і гнали вперед як скажені, а від граду їхніх куль на повстанців летів такий самий град листя й гілля. В найбільшії! мірі їх дивувало й денервувало те, що вогонь упівців не був надто інтенсивним, а вони не могли досягти їхньої оборонної лінії.

Командир Громенко голосно крикнув:

- Ощаджувати набої! Не більше, як по два на одного чортового сина!

В найнебезпечнішому місці впали перші повстанські жертви. Кулеметник Коваль згинув від розриву гранати, а ройовий Ґонтар, поклавши кількох ворожих вояків уже зовсім близько від позицій сотні, дістав серію впоперек грудей і по-геройському скінчив свою повстанську кар'єру. Він мав військову рангу булавного, вже скінчив чотири роки служби при УПА й походив із Тернопільщини.

Після втрати ройового й кулеметника бойова позиція сотні послабла на відтинку шириною кільканадцяти метрів, і то, власне, в тому місці, де ця «зараза» найбільше сунула. Для підсилення загрожеиої лінії сотенний вислав рій Журби.

Бій тривав уже годину. Перед становищами сотні лежало багато трупів, але на місце загиблих підходили нові сили. Новоприбула ворожа лава залягла й відчинила страшний вогонь. Галаслива команда, яка лунала через голосник звідкілясь із яру «До пшоду!» - не помагала, бо ворожа лінія зупинилася на віддалі біля п'ятидесяти кроків від позицій сотні. Тоді з роя Рубача полетіли три гранати. Одна досягла ворожої лави й забила кількох вояків, а розриви решти змусили ворога до втечі. Цю нагоду використала сотня й посилила свій вогонь. Командир Громенко наказав їй перейти в атаку, й чоти Лагідного та Бартля розпочали наступ - одна зліва, а друга справа. Грімке «Слава!» і бравурний удар повстанців спаралізували ворога, і лише вісімдесят два комуністичні бандити лежали на полі бою мертві, не маючи ніякого страху.