Втрати сотні не були великі, зате дуже болючі. Згинули відважний чотовий Іменний, заслужений у боях кулеметник Слива й один із найкращих бойовиків СБ Петі, Терка, Оглянувши своє прострілене коліно, він витяг пістоль, у присутності друзів сказав «Прощайте!» і пустив собі кулю в голову.
Це була дуже трагічна сцена, яка свідкам залишилася надовго в пам'яті. Брат Терки, Нічний, приклякнувши біля нього, закрив йому очі, а по обличчі покотилися сльози. Друзі викопали могилу, посипали чатинням і поклали в неї трьох відважних борців за Україну з четвертого району Перемищини. Капелян Кадило попрощав їх на вічний спочинок від усіх.
Залишивши за собою свіжу могилу, сотня рушила в дальшу дорогу. У цьому бою також був поранений у ногу доктор Шувар, але він, шкутильгаючи, ще міг іти. Незважаючи на те, що ворог поніс десятикратно більші втрати, командування сотні не могло собі простити факту, що виломилося з партизанського правильника, не забезпечивши добре її на місці постою.
Ще довго після цього випадку друзі не могли забути обставин смерти бойовика Терки. В інших умовинах він міг би впродовж місяця вигоїти ногу, але зараз не мав іншого виходу. Ще яких два місяці тому його можна було залишити при якійсь українській родині, а потім вислати повідомлення до Українського Червоного Хреста, й Терка був би врятований. Про нього тепер найбільше думали повстанці й боялися його долі. На протязі кількох днів брат Терки не промовив до нікого ані слова, його стан добре розуміли друзі й не вступали з ним у розмову.
Перші слова Нічного вони почули щойно у слідуючому бою, коли він, поклавши трупом ворожого старшину, на ввесь голос крикнув:
- На, маєш, чортів сину!…
Густі хмари знову закрили сонце, й почав падати дрібний дощ. Маршуючи цілу ніч, мокрі й голодні, повстанці над ранком дійшли до Бескидського лісу. Тут заварили окріп, загріли у ньому останні кусники м'яса, а гарячу воду випили також, і ніхто не нарікав, що не було юшки, бо у воді таки грілися і м'ясо, й кістки.
Рушили далі. Через ліс проходив головний шлях, і сотня, виставивши на ньому застави, перейшла його врозсип, а потім ці застави стягла. Та в цю мить не знати звідки посипалися ворожі кулі, й па шлях упав забитий сотенний господар Гупало, а також був легко поранений командир Лагідний, який після смерти Іменного перебрав командування чотою.
Дуже виснажена фізично сотня посувалася лісом у напрямі ріки Ослави. Тут зупинилася на відпочинок та добре забезпечила себе, й вояки лягли спати на мокрій землі. День був досить теплий, лише погода змінювалася ледве не щогодини. То насувалися темні дощові хмари, і лляло мов із відра то знову показувалося сонце і своїм промінням висушувало воду.
Викручуючи свої онучі, Петя промовив до Чумака:
- Що до хвороби тяжкої! Коли ми дістанемо зміну? Таж нас є п'ятдесят мільйонів! Невже тільки ми одні повинні воювати за Україну?
- Чи знаєш, скільки у твоєму жарті є правди? - відповів Чумак. - Цікаво знати, чи хтось опише ці події для наших ненароджених? Чи й далі нашу історію малюватимуть різні Рєпіни, а писатимугь про неї фальшиво чужі історики?…
Їхню розмову перервав кулеметний вогонь. Обстрілявши ворога, сотенні застави приєдналися до сотні, а ворог наступав по їхніх слідах. Ворожу стежу підпустили зовсім близько, а потім цілу зліквідували. Знищивши її, сотня готувалася до оборони. Незабаром у поблизькому яру почувся гамір ворожих частин, які повели обережний наступ на неї. Лежачи на добре замаскованих становищах, повстанці добре бачили наступаючих. Цей ліс був старий і густий, дерева грубі, а малі корчі майже відсутні, тож рухи ворожих вояків поміж деревними стовбурами всі помічали як на долоні.
Наступаюча частина виглядала зовсім інакше від попередніх. Вік ворожих жовнірів переходив тридцятку, вони вели наступ більш фахово, а між ними часто чулася московська мова. Це було з'єднання Корпусу Внутрішньої Безпеки у складі біля шестисот вояків. Усі вони - колишні злодії, бандити її форналі - тепер у Польщі були панами життя і смерти. Їм і їхнім родинам призначили розкішні будинки давньої польської інтелігенції, але ці варвари палили фортепіяна, бібліотеки й інші культурні речі, вважаючи їх буржуазними пережитками. На протязі останніх двох років їхнім завданням було нищення польських патріотів з АК. Наступаюче з'єднання було зорганізоване на зразок сталінського НКВД, і на ньому опиралася зараз уся польська влада.
Коли кілька тижнів тому три дивізії оточили велике пасмо Хрещатого лісу з наміром ліквідації упівських відділів, у той час тут стаціонували дві сотні - Хріна і Стаха. Після двох тижнів облоги згаданого лісу ворог був певний, що прийшов кінець страшному Хрінові і його відділові, який відважився знищити генерала Свєрчевського разом із супровідним почтом.
Читать дальше