Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Піхота відходила в повному порядку. Наші гармати знялися з позиції лише тоді, коли вже вся піхота перейшла на лівий берег. Останніми перейшли сотні пластунського куреня і, відразу розгорнувшись у лаву, не дали змоги Москалям перебратися на лівий берег річки.

Тим часом гармати Чорного полку кар'єром проїхали до лісу, що на захід від с. Рудня, де, ставши на позицію, обстріляли червоним кінноту, що колоною підходила до с. Терлівка. Ворог поза р. Вовк не посунувся. Полк до самого вечора стояв у лісі, а на ніч відійшов до р. Розсоха, де й заночував. Пластуни і наші гармати стали в с. Лисогірка.

5 жовтня полк розташувався в с. Розсохи. О 7-й годині ранку батареї виїхали на позицію на північний захід від с. Рудня.

Гостро відчуваєвся брак гарматних і рушничних набоїв. Із цього приполу дивізія не може наступати. Провіанту і фуражу теж немає. Ніч застана всіх на тих самих місцях.

Вранці 6 жовтня вислано роз'їзди на лівий берег річки Буг. На фронті весь день спокій, час від часу — невелика кулеметна і рушнична стрілянина. Ворог займав панівні висоти уздовж Запорожців. У бік Деражні весь день чути велику гарматну стрілянину.

7 жовтня, як і в попередній день, частини стоять на своїх місцях. Під вечір ворог обстріляв гарматним вогнем села Рудня, Заволоки (тепер у складі Летичева. — Ред.) і Горбасів.

8 жовтня серед Запорозьких частин почався голод, бо постачання нічого не давало. П'ятий день стоїмо на одному місці, й селяни вже не мають змоги прогодувати по 7–8 козаків в одній хаті.

Весь день спокій. О 6-й годині вечора, писав у своїх споминах поручник Гриць Іванюта, до обсерваційного пункту гарматного куреня під'їхав командир полку [Петро] Дяченко, який саме повертався зі шпиталю. Його супроводжували сотник Бутарин, сотник [Віктор] Дяченко та з десяток ординарців. Полковник Дяченко зупинив свій повіз біля обсерваційного пункту, де його вітав із приїздом командир куреня поручник Лазар і старшини-гарматники. Полковник щиро подякував за службу і прохав передати подяку теж і козакам. Вигляд він мав цілком здоровий, тримав себе по-старому — весело і впевнено, чого не можна було сподіватися після такого тяжкого поранення.

Пристрасть моя до стріляння виявилася і тут. Помітивши на ворожому боці вогнище (як видно, комунари грілися), наказав я поручнику [Іванові] Лазару, щоб погрів у свій спосіб. Коротка команда — і з далекого укриття обізвалися дві гармати — розрив гранат — і вогнища немає. Задоволений, поїхав далі.

9 жовтня на фронті спокій. У Розсохах брак фуражу. Фуражири із сотень їздять за десятки кілометрів по сіно. Вівса вже третій день немає. 10 жовтня о 1-й годині ночі дивізія, залишивши на переправах піший курінь і технічну сотню, вирушила до с. Суслівці, звідки мала форсувати р. Буг. Рух розпочався у призначений час, але відбувався дуже повільно. Щокілька кроків ставали й уперто стояли. Холод — усі померзли. Прибули до Суслівців і зайняли позиції. Була вже 10-та година. Полк і пластунський курінь — у резерві. Батареї — на позиції.

Форсувати переправу мали 1-ша і 2-га піші бригади. На правому березі Бугу ворожа застава займала позицію на західному краю села. З обсерваційного пункту гарматного куреня на високому березі добре видно, як червоні залягли в ямках, метушилися і носили солому до своїх окопів, як видно, готувалися до оборони.

Наші батареї почали перестрілку, а потім справжню [артилерійську] підготовку. Чорний дим навис над садком і селом. Бідні "чубарики" не знали куди подітися. Нарешті, піднявшись з окопів, щосили побігли до хат, але й там клалися гранати чудовим вахлярем (віялом. — Ред.). Випущено до 150 набоїв.

Мосту немає, є тільки брід, але і його ворог переплутав колючим дротом і розкосами (розпірки, дерев'яні бруси. — Ред.). Бій продовжувався до 5-ї вечора. Форсування не вдалося, бо піхота Запорозької дивізії не провела своєчасно розвідку, а форсувала всліпу. Надвечір 1-ша сотня пластунів і 1-га батарея перейшли до с. Чапля, а полк — до с. Івонинці.

11 жовтня о 5-й годині пополудні до штабу пластунського куреня прибув зв'язок від польської ударної групи, що підійшла до Новокостянтинова із завданням форсувати Буг і вийти на Хмільник і Жмеринку, щоб допомогти Українській армії рушити вперед. У цей час на відтинку нашої 6-ї стрілецької дивізії червоні вели жорстокі атаки. Там уже розпочався бій. Горіли села, що по Бугу. Дим хмарою закрив частину неба.

12 жовтня із самого ранку на фронті — жвава гарматна і кулеметна стрілянина. О 1-й годині дня ворог перейшов у наступ. Запорозькі час тини були відтягнуті від річки в села на віддаль 4–5 км. Це використа ла ворожа піхота. Форсувавши Буг у селах Щедрів, Суслівці та Полівці, червоні посунулися в напрямку с. Чапля, де стояли пластунський курінь і обидві наші батареї. Для ліквідації наступу кинуто Чорних запорожців із с. Івонинці.