Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Опівночі батарея прибула до с. Канівки. Глуха ніч. Переправи через р. Збруч і тут немає. Сотник Ґонта вирішив їхати на Тарноруду дорогою понад Збручем. Усіх морив сон, бо вже четверту добу не спали. Не доходячи з півкілометра до Тарноруди, при спускові з крутого схилу гори, через те що їздові дрімали, звалилася гармата, яка потягла за собою коней і людей. У непроглядній темноті тільки й було чути брязкіт падаючої гармати та крики козаків. Здавалося, що гармата придушила всіх. Кинулися рятувати, та виявилося, що цілі й коні, й люди. Зламався тільки дишель та погнулася скринька. Годині о 2-й батарея прийшла до Тарноруди, де з'єдналась із полком.

21 вересня від самого ранку під особистим керуванням командира димілії [Андрія Гулого] почали будувати міст через Збруч. Різали телеграфні стовпи, зривали дошки з підлоги розбитого будинку. Праця кипіла. До полудня був спокій. Спочатку показалися ворожі роз'їзди, а далі — наступ значних сил ворожої піхоти. Батарея стала на позицію і надзвичайно влучним вогнем затримала наступ, не даючи ворожим лавам зробити і кроку вперед.

Ворога затримували до 5-ї години пополудні, аби був готовий міст. Першими переправилися табори, гармати, за ними почала входити до села й піхота Запорозької дивізії.

Полк Чорних увесь час стояв напоготові на північному краю Тарноруди. Коли ворожа піхота досить близько підійшла до містечка, Чорні під проводом поручника Броже із криком "Слава!" пішли в атаку. Замиготіли шаблі, замайоріли на списах прапорці. Ворожа піхота кинулася тікати, але її наздогнали і почали рубати. Чоловік до 200 порубано, а більше сотні потрапило в полон. У цей час з'явилася ворожа кіннота, силою до 300 шабель, але не наважилася атакувати Чорних.

Коли полк повертався із трофеями, то піхота кричала: "Слава Чорним запорожцям!" Визнання власної піхоти — для кіннотників найкраща нагорода.

Полк відійшов до Тарноруди і, перейшовши о 8-й вечора Збруч, розташувався в с. Турівка.

22 вересня полк відпочиває, на фронті — незначна гарматна та рушнична стрілянина. Міст, збудований із такими зусиллями, піхота (запорозька. — Ред.) спалила. Надвечір помічено підхід ворожих сил до с. Мала Лука. Ніч минула напружено. Очікували наступу.

Наступного дня — відпочинок. Полк — у резерві. Перед полуднем повернувся до полку пластунський курінь — понад 200 багнетів. Враження курінь справляв дуже гарне. Люди добре одягнені й муштру знали, як видно, хорунжі [Гриць] Плужник, [Гнат] Стеценко і Черняїв часу не дармували. До куреня прилучили кілька десятків червоних, забраних у полон 21 вересня.

Пластунський курінь сформовано ще в Зимовому поході з полонених. Кадрами стали старшини і козаки Чорного полку, які щось "прошкробали", але переважно за малу дбайливість про коня. Натомість командир куреня хорунжий Плужник і його заступник хорунжий Стеценко, а також командир 1-ї сотні хорунжий Черняїв, прекрасні старшини, із вчорашніх комунарів зуміли зробити частину, гідну носити назву пластунів Чорного полку. Щоправда, пластуни часом забувалися і в наступі кричали "Дайош Варшаву!", бо так їх навчили в совєтських частинах, але не було випадку дезертирства чи переходу до ворога. Не раз їх атакувала ворожа кіннота, але вони завше відбивалися. Якось перед світанком верталася сотня хорунжого Стеценка з ар'єргарду і була атакована кіннотою, яка із криком "ура!" вже майже доходила до сотні, що перебувала в марші. Зустрінута цільними сальвами, мусила занехаяти подальшу атаку. Вислані патрулі ствердили, що то фроловці (3-й кінний полк Армії УНР, складений із донців та кубанців. — Ред.). Ця атака коштувала їм понад 20 убитих і поранених. Від того часу вже фроловці навчилися кричати "Слава!".

24 вересня о 7-й годині ранку Запорозька дивізія і полк Чорних вирушили через міст, що знову побудували. Переїхавши через Тарноруду, полк пішов у напрямку с. Немиринці. Не доходячи до с. Немиринці, зустріли ворожу кінноту й обоз, які відкрили кулеметний вогонь по Чорних, але, коли наша батарея стала на позицію й залила їх вогнем, ворожа кіннота втекла.

Полк зайняв Немиринці. Відпочивав тут до 5-ї години дня, після чого вирушив далі. Заночував у с. Гелетинці.

25 вересня о 5-й годині полк вирушив із с. Гелетинці в напрямку Проскурова. Вже в дорозі було вислано від 3-ї сотні роз'їзд під командою хорунжого [Івана] Бубона, який за кілька годин привів 21 полоненого. Всі вони — роздягнені, босі, голодні, бліді, але, скуті залізною дисципліною комісарів, воюють. О 3-й годині дня полк наблизився до Проскурова, відкіля було чути гарматну стрілянину. Пізніше довідалися, що там, як завше, на одному місці товклася Окрема кінна дивізія. [Борис Монкевич цей епізод нисвітлив так: "Пізніше виявилось, що там зав'язала бійку Окрема кінна дивізія, але їй не давали ходу чотири ворожі бронепотяги"].