Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Три місяці пробув полк у складі Окремої кінної дивізії і в її складі слави не здобув. Дивізія налічувала до 800 шабель, 50 тяжких кулеметів і 6 гармат Чорного полку. За цей час дивізію ані разу не було повним складом кинуто до бою, а переважно полками і до того ж у різних напрямках. На лінії Ушиці — безглузда втеча перед 115-м і 116-м полками ворожої кінноти, яку потому погнали (рятуючи гармати) 3-й і Чорний полки, а тим часом штаб ДИВІЗІЇ із 2-м кінним полком тікали далі. Над Дністром — стопроцентна можні шість знищити кінну бригаду з армії [Семена] Будьонного. Над Збручем У с Товстеньке, де майже носом штаб уткнувся у ворожу кінноту, бо йшов без розвідки, не заатакував цілістю, а до того була можливість, викидаючи 2-й і 3-й полки на крила, що дозволило б Чорному полкові, не ламаючи тинів, поїхати за лінію решти полків і атакувати ворожу кінноту за підтримки своїх 18 кулеметів. Під Більшівцями з невідомих причин [командир дивізії] не дозволив мені атакувати ворожу піхоту всім полком, а пустив один курінь і до того ж без важких кулеметів. Після мого поранення начеб спеціально обезсилював Чорний полк, висилаючи половину, а то і дві третини в роз'їзди і на патрулі, а з рештою полків топтався на місці. Під таким командуванням важко було здобути славу.

Полк вирушив понад Дністром у напрямку Галича. Заночував у с. Залук-ва, передмісті м. Галича. Цілий день 11 вересня на фронті — незначна гарматна й рушнична стрілянина. Погода — похмура, осіння. Прибув поручник Броже і прийняв полк — у штабі армії не дали йому звільнення зі служби.

Вранці 12 вересня полк вирушив через Галич до Єзуполя, куди пересунули вже Запорозьку дивізію. В Галичі — повно Поляків, які прибули в той же день. Не доїжджаючи до Єзуполя, в полі, на залізничному шляху, зустріли ми поїзд командарма, який затримав полк, привітав козаків і тут же, в полі, з вагонів свого потяга видав козакам і старшинам по комплектові американського одягу і парі білизни…

Сам Дідусь, як називали козаки командарма, усміхаючись, ходив між козацтвом, провадив жартівливу розмову і дивився, як вони тут же, в полі, переодягались у новий одяг. Коли вже всі переодягайсь, поїзд командарма рушив далі. Козаки проводжали його гучним "Слава!". Полк попрямував далі й у с. Ганнусівці змінив 4-й кінний полк Київської дивізії.

13 вересня о 10-й годині ранку за наказом штабу дивізії полк вирушив до села Милування, куди прибув о 1-й годині ночі. Шлях під час маршу був такий огидний, що нагадав козакам партизанщину. Вузька доріжка, кущі, болото гальмували рух полку.

14 вересня о 4-й годині ранку отримали наказ негайно прибути до Нижнева. В цей день, як видно було з наказу, Українська армія мала розпочати загальний наступ. Полк на рисях, аби не спізнитись, вирушив до Нижнева, куди і дістався о 6-й годині ранку. Оскільки не всі частини отримали своєчасно наказ, наступ відкладено.

У Нижневі скупчено багато війська: Запорозька, 6-та [Січова] стрілецька і Волинська дивізії. Полк Чорних запорожців розташувався в полі при в'їзді до Нижнева. Настала темна і холодна ніч. Навколо зловісна тиша — всі чекають ранку. Між козацтвом тільки й балачки про майбутній наступ. Усі жалкують, що немає полковника Дяченка.

О 4-й годині ранку 15 вересня почався наступ на всьому фронті Української армії. Армія форсує Дністер у трьох місцях: Єзупіль, Нижнів і Городниця. Без шуму і стрілу першою перейшла нижнівський міст Волинська дивізія, а за нею 6-та стрілецька дивізія. Зайняли позиції під горами, що ланцюгом тягнуться по лівому березі Дністра.

На світанку ворог помітив рух наших частин і почав бити з важких гармат по переправі. У відповідь шість українських батарей, розташованих на правому березі Дністра, відкрили ураганний вогонь. Ворог одразу замовк і почав спішно відходити.

Чорні запорожці риссю проскочили міст і пішли понад Дністром у напрямку села Луки, одночасно висилаючи 3-тю сотню в роз'їзд у напрямі на Монастириська — по осі маршу 6-ї дивізії. 4-та сотня пішла на прикриття власної батареї, яку згідно з наказом віддали в розпорядження 6-ї дивізії. Знову полк розділили, залишився один курінь, який під командою поручника Броже повів розвідку, бо вже битися не було з ким…

До с. Луки поручник Броже дійшов без зв'язку з ворогом, а в селі після короткого бою захопив 54 полонених і кілька тисяч рушничних набоїв. Більшість полонених — татари, чуваші, трохи українців. Усі вони були лихо одягнуті й голодні. Траплялися між ними й молоді хлопці. Жалілися, що їх примусово мобілізували. Українців відіслали до пластунського куреня.