— Таваріщі, за што? Я же вєрой і правдой служил вам!
Почувши рух у сінях, вискочив і командир з пістолетом у руках, але пластуни вистрелили і він впав. Як за сигналом, пластуни відкрили кулеметний і рушничний вогонь уздовж вулиць. "Слава!" струсонуло повітря. Чорні запорожці влетіли в село і почали рубати ворога, що втікав. У страшній паніці ворог розбігся по городах, залишаючи велику здобич.
Захоплено понад 300 полонених, майже винятково пластунами, які цілу ніч полювали по садках і городах, 100 возів з різним провіантом, гурт худоби та інше майно.
Утрати полку: вбито двох козаків, одного поранено.
Пластунський курінь на 80–90 % складався з полонених большевиків, серед яких було багато, що не знали нашої мови. Запорожці нарікали, що, полюючи по клунях і садках, не могли розібратися, де пластун, а де чужий, бо всі говорили московською.
Виграному бою в Багринівцях треба завдячувати пластунському куреневі з його командиром поручником [Грицем] Плужником. Плужник, старий Болбочанівець, вступив до кінної сотні 2-го Запорозького полку разом зі мною. В російській армії — підстаршина-кіннотник. На старшинській посаді — від Лозової. Пластунську сотню прийняв у Зимовому поході. З трьох десятків люду за короткий час зробив добру частину.
При зустрічі з Плужником я все питав:
— Грицю, коли вже наші комунари заведуть вас до своїх?
А тоді додавав:
— Я маю багато вітру в голові, але вашою рванню (у той час вони були босі й обідрані) не хотів би командувати.
Плужник тільки посміхався і робив своє.
Кожне днювання, а навіть звичайний відпочинок не обходилися без навчань. Навчив курінь ходити скорим кроком, і в маршах він не відставав від полку.
В бою під Багринівцями пластуни мали понад 300 багнетів і шість важких кулеметів, що майже дорівнювало складові Запорозької бригади.
По всьому українсько-польському [протибільшовицькому] фронті — від Дністра до Німана — [оголошено] перемир'я від 12-ї години ночі з 18-го на 19 жовтня. Зранку ворог прислав делегацію до штабу дивізії з метою встановити нейтральну зону. Головою делегації був якийсь Прокопійчук. У штабі відповіли, що на це не мають жодних інструкцій. Делегація від'їхала ні з чим.
На фронті спокій, жодного пострілу. Погода ясна, соняшна, вранці приморозки.
20 жовтня. О 6-й годині ранку полк Чорних запорожців розташувався в с. Голенищеве. Опівдні до штабу полку приїхали три червоноармійці, які возили якийсь пакет до штабу дивізії, а тепер, їдучи через розташування полку, просили їх провести. Одягнуті дуже погано, і, як оповідали, для цього випадку їм дали ще й кращий одяг. Козаки наперебій вели з ними балачки. Які тільки питання не ставилися! Врешті цих послів нагодували і відправили до своїх.
День минув спокійно. Перемир'я встановлено до 24.00 9 листопада.
22 жовтня вдень із боку ворога чути гарматні постріли. То повстанці давали про себе знати, даремно вичікуючи на наближення українського фронту.
Пластунський курінь веде навчання в полі. Кінні сотні роз'їхалися на мобілізацію в Старокостянтинівський повіт. Залишилися тільки пластунський і гарматний курені.
23 жовтня отримано відомості, що в Літинському повіті, частину якого окупував ворог, вибухнуло повстання. Повстало 13 сіл. Большевики жорстоко з ними розправилися — попалили села і розстріляли сотні людей. З болем слухали козаки гарматні постріли, що лунали в запіллі ворога.
Нарешті і я вже в полку. Наслідки поранення досить тяжкі. Ліва нога на 8 см коротша за праву. Ходив, спираючись на палицю. Вправляюся в кінній їзді, що завдає несамовитого болю, але з часом звикну. Нарешті навів лад у наших таборах, зменшивши їх наполовину.
На 9 листопада склад полку був приблизно такий: 76 старшин, 1130 козаків.
Бойовий склад полку: 5 кінних сотень — 380 шабель; кулеметна сотня -12 важких кулеметів; гарматний курінь — 6 гармат; пластунський курінь -400 багнетів; кулеметна пластунська сотня — 8 важких кулеметів; чота санітарна — лікар [Олександра] Азарова; чота ветеринарна-лікар поручник Чупляк; чота господарська — поручник [Михайло] Токар; полковий оркестр — хорунжий Малиновський.
За час перемир'я коні і люди відпочили й набралися сил.
Останні бої полку Чорних запорожців
11 і 12 листопада (8–9 листопада. — Ред.) полк стояв у с. Клопотівці. Козацтво нудилося і раз у раз зверталося до старшин із запитанням: а чи скоро в наступ? Отримавши відповідь, що скоро, завзято поправляли свої шапки і йшли до своїх коней.
Читать дальше