Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Свою позицію з приводу формування перших військових одиниць в Україні висловив і Д. Дорошенко. На його думку, «творення власної національної армії, як головної основи української державності — ось що було провідною ідеєю керівників руху. Тому-то вони старалися будити в масах українців-вояків національне почуття і споминами про колишні козацькі часи воскресити стару історичну традицію. Звідси — імення наших гетьманців, як патронів нових військових організацій і військових частин: клуб ім. Полуботка, полк ім. Б. Хмельницького, полк ім. Дорошенка і т. д. Солдатська маса дуже охоче йшла на ці національні гасла і залюбки приймала історичну традицію: дуже легко воскресли навіть зовнішні форми, атрибути історичної козаччини, не тільки в назвах, але і в убраннях, навіть в козацьких чубах та оселедцях. Це був здоровий національний рух ідейного характеру. Відроджуючи історичну національну традицію, цей рух логічно відроджував і традицію української державності: ідеал самостійної Української Держави сам собою вимальовувався перед очима провідників цього руху, і самої маси, яка за тими провідниками йшла» [336] (213) Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923. — Т. І. — С. 350–351. .

Спроби перешкодити формуванню першої українізованої військової частини мали досить сильний зворотний ефект. Повсюдно проводились військові зібрання, з'їзди, обиралися Ради і комітети. Так, наприкінці квітня у Катеринославі відбулося віче солдатів-українців 228-го запасного піхотного полку, яке обрало полкову раду на чолі з полковником Петровим. На першотравневій демонстрації солдати гарнізону виступали під жовто-блакитним прапором [337] (214) Там само. С. 26. .

Наростанню українського руху у військах сприяла й Центральна Рада, яка створила спеціальну військову комісію для завідування військовими справами.

Ще 14 квітня 1917 р. у приміщенні Центральної Ради Організаційний військовий комітет, представники деяких фронтових частин і військових організацій, що на той час існували в Києві, провели збори. їх учасники ухвалили таку резолюцію: «З огляду на те, що єднання на національному грунті є непереможною організаційною силою, скликати з'їзд представників української нації від військових частин, по можливості від усіх, де б вони не стояли». У документі визначалися також норми представництва і порядок денний. Українцям кожної окремої частини (полк, флотський екіпаж, окрема морська команда, дивізіон, дружина, транспорт, окремий батальйон, госпіталь, парк тощо) надавалося право направити на з'їзд по одному представникові. Крім того, з українців кожних чотирьох частин — по одному офіцерові (чи лікарю, чиновнику), а там, де тільки одна частина, — по два представники, з яких один повинен бути солдат, а другий офіцер (чи лікар, чиновник). Військові українські організації направляли на з'їзд не більше двох представників. Серед основних питань, що мали обговорюватися на з'їзді, були такі: «4) Планомірність проведення одноплемінності полків і військових частин на Південному і Південно-Західному фронтах без найменшої шкоди для існування організації цілої армії. 5) Питання про офіцерський командний склад та про поповнення тих військових частин, що організовані на підставі ч. 4» [338] (215) Кедровський В. Українізація в російській армії. С. 68–69. .

Перший Український військовий з'їзд відбувся у Києві 5–8 травня 1917 р. Понад 700 делегатів представляли 993 400 українських вояків [339] (216) Христюк П. Замітки і матеріали… — Т. І. — С. 56. . За іншими даними, взятими з «Вісника Українського генерального військового комітету», на з'їзді були представлені 1 580 702 українців-вояків [340] (217) Див.: Кедровський В. Українізація в російській армії. С. 69. .

З'їзд став помітною віхою у національно-визвольній боротьбі. У своїх ухвалах він висловився за негайне здійснення рішень Національного конгресу: оголошення спеціальним актом Тимчасового уряду принципу національно-територіальної автономії України, негайне призначення при Тимчасовому уряді міністра у справах України, а в Україні — заснування обласного органу, який мав би працювати разом із представником уряду у краї. Центральна Рада визнавалась єдиним компетентним органом, покликаним розв'язувати всі справи, що стосуються цілої України, й репрезентувати її у стосунках з Тимчасовим урядом.

Слід зауважити, що настрої солдатських мас були явно рішучішими, радикальнішими, аніж позиція лідерів Центральної Ради. Зокрема, В. Винниченко, С. Петлюра намагалися надати документам з'їзду більшої поміркованості. Вони ледве вгамували масове обурення, викликане оголошенням телеграми Виконавчого комітету Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів на адресу з'їзду. Телеграма закликала українських військових утриматись від самочинних дій до скликання І Всеросійського з'їзду рад, на якому планувалося розглянути питання про формування національних військових частин [341] (218) Винниченко В. Відродження нації. — Ч. І. — С. 142–143; Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923. — Т. І. — С. 353–355; Кедровський В. Українізація в російській армії. — С. 69–70. .