Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Після 8 квітня до складу Центральної Ради були додатково включені:

1) А.Вовченко (солдат залізничного батальйону);

2) Г.Дежур-Журов (Таврія);

3) П.Погорілко (від харківського духовенства);

4) В.Чеховський і 5) Чернота (від м. Одеси).

Переобрано представників від студентства: Ю. Охрімович; О. Севрюк; М. Салтан; М. Чечель; Саливон (кандидат); А. Полонський (кандидат); від самостійників — М. Шаповал

Таким чином, відразу ж після з’їзду склад Центральної Ради почав збільшуватись, що згодом стало правилом.

На завершення третього дня роботи національний з’їзд ухвалив такі рішення:

«1) Український національний з’їзд протестує проти претензій на землі непольські, заявлені тимчасовою Польською Державною Радою в декларації на заклик Тимчасового уряду Російського до з’єднання польського народу з вільною російською державою. Народ український не потерпить ніяких намагань до захоплення прав на територію України, политу його потом і кров’ю.

2) Український національний з’їзд, вислухавши заяви і конкретні пропозиції українських делегатів армії і флоту, доручає Центральній Раді ті конкретні домагання подати Тимчасовому уряду.

3) Український національний з’їзд ухвалив послати привітання українцям на фронт.

4) Український національний з»їзд доручає Центральній Раді взяти, якомога скоріше, ініціативу союзу тих народів Росії, які домагаються, як і українці, національно-територіальної автономії на демократичних підставах в Федеративній Російській Республіці.

5) Український національний з’їзд ухвалює доручити Центральній Раді організувати з своїх депутатів і представників національних меншин комітет для вироблення проекту автономного статуту України. Цей статут має бути запропонований для затвердження конгресові України, організованому так, щоб він висловлював волю людности всієї території України. Санкція автономного устрою України визнається, згідно з революцією попередніх днів, за Установчими зборами.

6) Український національний з’їзд, вислухавши передані йому зі зборів Селянської спілки резолюції щодо заборони, продажу й закладу землі і лісів, а також довгострокової оренди скарбів підземних (вугілля, руди та инших), постановляє передати їх Центральній Раді для відповідної заяви Тимчасовому урядові» [172] Цит. за: Хміль І.В. Назв. праця. — С.44. .

Безперечно, Український національний з’їзд виконав завдання, що покладалися на нього історичним моментом. П.Христюк згодом, підсумовуючи результати роботи форму, зробив такий загальний висновок: після прийняття делегатами постанов "не могло бути двох думок про напрям і об'єм українського національного визвольного руху. Національно-територіальна автономія України, з забезпеченням прав національних меньшостей, в федеративній демократичній російській республіці — от коротка формула, вислів національно-політичних домагань українського народу під ту хвилю. Не розійшлося українське суспільство і в методах досягнення автономного устрою України. Таким методом однодушно була визнана народня революційна творчість, будова знизу — волею, власними силами і по власному розумінню українського народу" [173] Христюк П. Назв. праця. — С.40. .

Визначальну роль з'їзд відіграв і в оновленні, власне, новому формуванні Центральної Ради та її керівних органів. Проте акценти у різних діячів, учених розставляються по-різному. Якщо В.Винниченко, П.Христюк, М.Шаповал і у принципах формування Ради й навіть процедурі, перебігу виборів убачають незаперечне торжество демократії, то Д.Дорошенко схильний до значно стриманіших оцінок, а М.Грушевський вдається до ряду критичних зауважень і цілком логічних застережень."…Проект організації Центральної ради, — пише він, — був моїм ділом. Я проектував вибір голови перевести з'їздом дефінітивно, а решту членів тимчасово від представників губерній, міст, професійних організацій і політичних партій, які на з'їзді знайдуться, з тим, щоб сі представники були потім перевибрані на місцях або замінені іншими делегатами з місць. Так мав утворитися національний парламент, а заразом проведена при тім національна організація (при проведенні виборів) мала приготовити грунт до парламенту України як території ("краєвої ради")… Не дуже твердий з погляду принципів державного права проект сей мав [як]раз корисну сторону, що давав постійне перманентне краєве [керівництво], яке поновлялось поволі, постійно і непомітно, не творячи безхазяйних антрактів, не відкриваючи гострих агітаційних періодів, що в тодішніх незвичайно хитких і неурівноважених відносинах могло бути дуже небезпечним. Проект був прийнятий і здається мені, що пізніший досвід оправдав сю доволі оригінальну концепцію. Перейти до представництва вибраного загальним голосуванням нам доля не судила. Але обставини латали нашу Ц. раду різними доволі влучними латками, скріпляли наше представництво різними додатками від неукраїнських елементів, і вона як революційний орган трималась і жила…" [174] Грушевський М. Назв. праця. — С. 122–123. .