Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

В історичній літературі за зібранням закріпилась майже повсюдно єдина назва — конгрес. Проте його основний ініціатор і організатор наводить цілком переконливі докази на користь того, що конгрес планувався на дещо пізніший термін, а на початку квітня 1917 р. було ухвалено скликати саме з'їзд: "Щоб підвести базу під Укр. Центр. раду як всекраєве представництво, ми вважали потрібним організацію конгресу України по територіальному принципу: щоб представництво було від всієї людності певної територіальної одиниці. Тоді перевибрана таким конгресом Ц.Рада була б органом волі краю — мала б право конститувати.

Але відразу, в тодішніх обставинах ми на се не сміли пускатись. Тому те, що ми скликали, — було українським національним з'їздом, коли б він удавсь, за ним можна було б скликати-таки всекраєвий конгрес. Але і для з'їзду я виробив систему представництва мішану, так що в ній, крім представництва національного, було дещо і від представництва територіального. Представництво давалось українським національним організаціям — від кожних десяти організованих в якійсь організації українців можна було послати на з'їзд одного представника; але одного представника могла послати і кожна сільська громада, котра б того схотіла, кожна фабрика чи завод, і кожна військова частина. Тільки такі представники, наділені письменними мандатами, матимуть право рішаючого голосу на з'їзді — се ми підчеркували, щоб не дати притоки трактувати його як самочинне і невідповідальне зборище — всі інші гості будуть на з'їзді гістьми без права голосу" [160] Там само. .

Очевидно, зважаючи на згадані вище обставини і ретроспективно оцінивши роль форуму у розгоранні визвольного руху, процесі державотворення сучасний дослідник І. Хміль свою працю, присвячену даній проблемі, назвав так: «На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з»їзд 6–8 квітня 1917 р.)» (К., 1994).

З 28 березня і до моменту скликання форуму в українських газетах з номера в номер друкувалися повідомлення про скликання 6 квітня 1917 р. національного з»їзду, про норми представництва на ньому і пропоновану програму. «Представників мають прислати всі українські організації, - повідомлялось в документі, - політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всеї повноти політичного і культурного українського життя, себто: організації партійні; товариства культурні просвітні і економічні; організації робітничі, селянські, військові, духовенства, службовців, молоді всяких шкіл; села, міста і повіти» [161] Нова Рада. — 1917. - 28 березня. .

Якщо кількість членів організації не перевищувала 50, вона мала право направити одного делегата з вирішальним голосом, більше 50 — відповідно двох, понад 100 — трьох, 200 — чотирьох, 300 — п’ятьох (але не більше)2. З дорадчим голосом участь у з’їзді міг взяти, з дозволу президії, будь-який “організований українець” [162] Там само. .

Передбачалося виголошення загальноінформаційних рефератів:

“1. Державне право і федеративні змагання на Україні.

2. Федералізм. Домагання демократичної Федеративної Російської Республіки.

3. Автономія широка і обмежена; національно-територіальна і національна. Домагання широкої національно-територіальної автономії України.

4. Права національних меншостей та їх забезпечення” [163] Там само. .

Передбачалося також обговорення низки рефератів з конкретніших проблем досягнення автономного статусу України у федеративній демократичній республіці Росія.

Побоювання організаторів, що через погану інформованість, незадовільну роботу транспорту, а, можливо, й низьку політичну активність українства з’їзд виявиться не досить представницьким, не виправдались. З існуючих в історіографії тверджень, що присутніми були 1500 делегатів (П.Феденко), 900 (М.Грушевський, П.Христюк) найбільш вірогідною видається цифра 700 (В.Винниченко). В усякому разі найближчими до неї є долі про голоси, подані під час виборів Голови та членів Центральної Ради. Очевидно, досить значною була й кількість запрошених, що спричинилося до певного різнобою у підрахунку делегатів. Проте й остання із наведених цифр вельми переконлива і справляє неабияке враження.

Після століть нещадного гноблення й безупинних переслідувань українство навдивовижу швидко відродилося й буквально вибухнуло небаченою активністю. Почесне місце серед делегатів, які прибули на з’їзд, посіли відомі українські культурні та громадські діячі — М.Грушевський, В.Винниченко, С.Єфремов, І.Шраг, П.Стебницький, Л.Старицька-Черняхівська, Д.Дорошенко, М.Загірня (Грінченко), С.Ерастов, М.Левицький.