Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

2) Україенський з’їзд, йдучи назустріч бажанням Тимчасового правительства щодо організації і об’єднання громадських сил, признає негайною потребою організацію Краєвої Ради (Областного Совета) з представників українських країв і міст, народностей і громадських верств, до чого ініціативу повинна взяти Українська Центральна Рада.

3) Український з’їзд, визнаючи право всіх націй на політичне самоопреділення, вважає: а) що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею пограничної людности; б) що для забезпечення того необхідно, щоб були допущені на мирну конференцію, крім представників воюючих держав, і представники тих народів, на території яких відбувається війна, в тім і України» [169] Там само. .

Хоча М.Грушевський пізніше критично оцінював рівень виголошених рефератів та їх обговорення, все ж академічна форма проведення національного з’їзду виявилася досить продуктивною, зважаючи на умови, за яких відбувалася Українська революція. Така форма, з одного боку, допомагала ефективно збагачувати визвольний рух новітніми теоретичними надбаннями, викристалізовувати лінію боротьби, а з іншого — відразу випробувала на широкому загалі, наскільки правильно обрано курс революції. З’їзд переконливо продемонстрував, що автономістсько-федералістські орієнтації панували в українському середовищі практично неподільно. Нечисленні прихильники самостійницьких поглядів мали всі підстави для серйозних розчарувань.

Того ж дня було заслухано вітання, з якими виступили представники різних організацій і регіонів не лише України, а й інших народів — російського, польського, єврейського, естонського. Про сутність і факт деяких привітань повідомив секретар з’їзду. «Другий день роботи Українського національного з’їзду, — писала «Нова Рада» — був днем незабутньо величного братання представників мало не всіх народів, які населяють Росію, і слов’янських племен поза її межами. В цьому одбився настрій всіх недержавних народів, які прагнуть здобути волю, постановити так, щоб ні одна нація не мала права і змоги неволити другу. Зал засідань став місцем єдности не тільки українського народу, а й усіх тих, хто зазнав лиха від панування централізму. І здавалося, що вже здійснилася мрія про рівність і братерство» [170] Нова Рада. — 1917. - 8 квітня. .

Останній день роботи з’їзду було присвячено проведенню виборів до Центральної Ради. М.Грушевський двічі (7 та 8 квітня) доповідав про засади виборів, норми представництва, які після обговорення були затверджені. Спочатку, таємним голосуванням, за наполяганням М.Грушевського, обирався Голова Центральної Ради, потім — відкрито — два його заступники і, нарешті — депутати Ради.

М.Грушевський був обраний керівником органу практично одностайно (за — 588 голосів, 5 голосів було віддано за кожного з претендентів, що висувалися з’їздом і також балотувались на високу посаду).

Заступниками Голови обрали В.Винниченка і С.Єфремова.

До складу Центральної Ради з’їзд обрав 115 депутатів: від просвітніх та інших організацій м. Києва — 13; від київських військових організацій — 8; від кооперативних організацій, Селянської спілки, вчительства і студентства — по 5; від Українського жіночого союзу — 1; від Союзу українських автономістів-федералістів — 5; від УСДП — 4; від УПСР і УРДП — по 3; від самостійників — 1; від більшості губернських міст — по 3; від губерній (окрім центрів) — по 4 депутати. Дістали представництво в Центральній Раді й українці Кубані, Бессарабії, Петрограда, Москви, Ростова, Саратова [171] Див.: Українська Центральна Рада. — Т.1. — С. 64–65; Хміль І.В. Назв. праця. — С. 47–50. . Загалом вісім українських губерній і великі міста отримали 60 місць в Раді, тобто більше половини.

Природно, що у складі Центральної Ради високою виявилась питома вага активних учасників визвольного руху (І.Стешенко, Л.Старицька-Черняхівська, А.Яковлів, Д.Дорошенко, В.Прокопович, Є.Чикаленко, Ф.Матушевський, А.Ніковський, О.Шульгин, О.Степаненко, М.Стасюк, М.Ткаченко, В.Садовський, М.Міхновський та ін.). Водночас чимало депутатських мандатів отримала й перспективна молодь, яка не забарилася вийти на арену активної політичної діяльності (П.Христюк, М.Шраг, М.Єреміїв, Л.Чикаленко, М.Любинський, М.Левітський, В.Павелко, С.Колос).

На перших же організаційних зборах 8 квітня 1917 р. М.Грушевський запропонував обрати Виконавчий Комітет під назвою Комітет Центральної Української Ради (пізніше він дістав назву Малої Ради) у складі 20 чоловік. Головою Комітету було обрано М.Грушевського, його заступниками — В.Винниченка та С.Єфремова, товаришем голови — Ф.Крижанівського, скарбником — В.Коваля, секретарями — В.Бойка, С.Веселовського. Членами Комітету стали Х.Барановський, О.Вілінський, В.Запорожець, С.Колос, З.Мірна, А.Ніковський, М.Одинець, В.Прокопович, В.Садовський, М.Стасюк, Л.Старицька-Черняхівська, Л.Чикаленко, П.Христюк, (кандидатом — О.Шульгин). Було прийнято також рішення об’єднати агітаційну та інформаційну комісії в організаційну, а її голову — Д.Антоновича — запросити до Комітету товаришем голови. Склад Комітету Центральна Рада затвердила.