Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Член ЦК РСДРП, редколегії „Правды”, член ВЦВК і виконкому Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Після липневих подій перейшов на нелегальне становище. Висловлювався проти проведення жовтневого повстання в Петрограді, відстоював ідею „комбінованого типу республіки” — ради й Установчі збори, виступав за „однорідно-соціалістичний уряд”. На деякий час виходив зі складу ЦК, на деякий час у листопаді-грудні 1917 р. приїжджав в Україну. З 13.ХІІ.1917 р. до кінця 1925 р. — голова Петроградської ради. В 20-ті роки у вищих ешелонах партійного керівництва СРСР, учасник багатьох партійних опозицій, кілька разів виключався і знову відновлювався в ВКП(б). Репресований.

Довідка: Терлецький Євген Петрович (1892–1938) з учасник революційного руху в Україні. З 1910 р. — есер, з 1917 р. — лівий есер, з 1918 р. — боротьбист. У 1920 р. — член КП(б)У. В квітні-грудні 1917 р. — член Полтавської ради робітничих і солдатських депутатів. У грудні 1917 р. — квітні 1918 р. — член ЦВК Рад України, народний секретар земельних справ. Був членом української радянської делегації на Брестській мирній конференції. У квітні-липні 1918 р. — член Всеукраїнського бюро для керівництва повстанською боротьбою проти австро-німецьких окупантів („Повстанської Дев’ятки”). З грудня 1919 р. — член Всеукраїнського революційного комітету. У 1920–1922 рр. — нарком юстиції УРСР, член ЦК КП(б)У. З 1922 р. — на дипломатичній, партійній і радянській роботі.

Довідка: Чудновський Григорій Ісакович (1890–1918) — член РСДРП(б) з 1917 р., до цього — меншовик-партієць, „міжрайонець”. Працював у Військовій організації при ЦК РСДРП(б), за її дорученням вів революційну роботу в ХІ армії Південно-Західного фронту. Член Петроградського ВРК, один з керівників штурму Зимового палацу. На ІІ Всеросійському з’їзді рад обраний членом ВЦВК. У листопаді 1917 р. призначений РНК надзвичайним комісаром Південно-Західного фронту. У грудні заарештований органами Центральної Ради і ув’язнений в „Косому капонірі” в Києві. Після встановлення в Києві радянської влади — комісар міста по цивільному управлінню. З лютого 1918 р. — командир загону, який вів боротьбу з австро-німецькими окупантами на Київщині й Полтавщині. Загинув у бою під Люботином у квітні 1918 р.

Довідка: Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович (справжнє прізвище — Овієнко, 9.ІІІ. 1883 р., Москва). Походив із родини офіцера. В 1901 р. закінчив Воронезький кадетський корпус і вступив до Миколаївського військово-інженерного училища в Петрограді. Через відмову скласти присягу був звільнений з вузу та заарештований. В 1902–1904 рр. навчався у Володимирському піхотному юнкерському училищі в Петрограді, яке закінчив у чині поручика. В 1902 р. став членам РСДРП (меншовик), брав активну участь у першій російській революції. Постійно вів підпільну партійну, військово-бойову роботу. Неодноразово заарештовувався й засуджувався, одного разу до страти, заміненої двадцятьма роками каторги. В 1910 р. емігрував, брав активну участь у виданні бойових соціал-демократичних видань. В роки імперіалістичної війни — інтернаціоналіст. Після повернення в 1917 р. в Росію вступив до лав більшовиків, працював у військовій організації при ЦК РСДРП(б) в Фінляндії. Після липневих подій заарештований провів місяць у тюрмі „Кресты”. Обраний до Установчих Зборів. В жовтні 1917 р. — секретар Петроградського ВРК, один з керівників штурму Зимового палацу. Член президії ІІ Всеросійського з’їзду Рад. Війшов до складу РНК як член Комітету з військових і морських справ.

В грудні 1917 р. — травні 1918 р. В. Антонов-Овсієнко — комісар по боротьбі з контрреволюцією на Півдні Росії. Керував розгромом каледінщини, наступом на Київ радянських військ, організацією відсічі австро-німецьким окупантам.

В листопаді 1918 р. — червні 1919 р. командуючий групою військ Курського напрямку, Українського фронту. Член Ради Оборони УРСР, Реввійськради республіки. Після громадянської війни — на військовій і дипломатичній роботі. Репресований.

(1) Ленін В.І. Доповідь про революцію 1905 року // Повне зібр. Тв. — Т. 30. — С. 328.

(2) Цит. за: Шатров М., Логвинов М. Фехраль. Роман-хроника в документах и письмах. — М., 1989. — С. 37.

(3) Див.: Платонов О.А. Тернорьій венец России. Николай II в секретной переписке. — М., 1996. — С. 593–664.

(4) Старцев В. Время открывать то, что не могла найти и царская полиция // Родина. — 1989. - № 9. — С. 75–80.