Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Червона гвардія брала участь в політичній і економічній боротьбі пролетаріату, була готова й до значно радикальніших дій, якщо того вимагатимуть обставини.

Згуртування пролетарських рядів, зростання їх політичної активності справляли істотний вплив на розмах робітничого руху. Акції пролетаріату ставали все наступальнішими. Особливе місце серед найефективніших форм класової боротьби належало страйкам. У період між лютим і жовтнем на Україні відбулося понад 300 страйків. Характерним було те, що під впливом більшовиків Києва, Катеринослава, Харкова, Луганська та інших міст розрізнені виступи дедалі частіше змінювалися страйками, що охоплювали робітників цілих галузей промисловості. Так, у період двовладдя на Україні відбулось 30 галузевих страйків, а в липні-жовтні — 46. Як і в країні в цілому, тут для робітничого руху в переджовтневий період було характерне значне збільшення кількості політичних страйків, що переросли в гостру боротьбу за ліквідацію існуючого ладу.

На осінь 1917 р. пролетаріат України значною мірою проймався соціальною відповідальністю, яка покладалася на нього обставинами часу як на частину загальноросійської політичної армії соціалістичної революції, покликаної вивести країну на якісно інший рівень суспільної організації.

Це відбивалось у численних резолюціях, постановах зборів і мітингів. Так, на загальних зборах членів професійної спілки металістів Луганська та повіту, що відбулися 20 серпня 1917 р., зазначалось, що “луганський пролетаріат чуйно прислухається до всіх контрреволюційних спроб і ясно усвідомлює, що становище його як частини всеросійського пролетаріату нерозривно зв’язано з результатом боротьби в інших частинах Росії”. Учасники зборів наголошували: “Настав грізний момент, коли на ділі пролетаріатові необхідно довести свою братерську єдність” [741] (618) Донецький пролетарий (Луганськ). — 1917. — 5 сент. (23 авг.). .

У жовтневі дні трудящі України — і українці, і росіяни, і представники інших національностей єдиними лавами виступили проти сил, які групувалися навколо Тимчасового уряду. Симптоматичний випадок, який трапився в 2-му авіапарку м. Києва. Коли представник Центральної Ради зробив спробу протиставити українців трудящим інших національностей, робітники дали агітаторові таку відповідь: “У нашому 3-му авіапарку немає і не було ніякого розколу між українцями і великоросами… У революції і в свободі зацікавлені однаково, що українець, що великорос, якими дорогими є свобода, земля і воля для українського робітника, такими ж дорогами є вони і для великороса. У нас немає ніякого національного розбрату. Весь парк згуртований в одну велику сім’ю” [742] (619) Прролетарская мысль (Киев). — 1917. — 14 нояб. .

Зміцнення єдності прагнень робітників різних регіонів країни до соціалістичної революції вселяло надію, що слідом за революційними центрами на вирішальну битву підніметься вся трудова Росія. 20 жовтня 1917 р. орган київських більшовиків “Голос социал-демократа” писав: “Російська революція сильна, вона скине і наших Тьєрів і наших Луї Бланів. Версаля тепер не створити. Немає і не буде йому місця у нашій революції. Вся революційна Росія, усі робітники і солдати, як один, підтримають Петроград”.

Схожі процеси, хоч і дещо менш активно, проте, не порушуючи загальної тенденції, йшли і в середовищі інших верств трудящих.

Так, консолідуючи бідняцькі маси села, більшовики велику увагу надавали сільськогосподарським робітникам. Особливою плідністю відзначалася робота по організації сільськогосподарських робітників і бідняків у Катеринославській губернії, де більшовики керували боротьбою наймитів проти великих землевласників, наполегливо зміцнювали союз міських робітників з пролетарями та напівпролетарями села. Значна робота проводилася щодо цього в Полтавській, Київській, Таврійській та інших губерніях. У великих економіях створювались організації наймитів за типом організацій промислових робітників — економічні ради і робітничі комітети, що здійснювали функції робітничого контролю. Так, лише в Дніпровському повіті Таврійської губернії були створені комітети сільських робітників при 38 маєтках. Селянські сходи і комітети визначали розмір плати за роботу у поміщиків і куркулів, обмежували тривалість робочого дня, орендні ціни за користування землею тощо.

Боротьба селянської бідноти проти поміщиків і куркулів, зростання революційної активності сільськогосподарських робітників свідчили про те, що найбідніше селянство дедалі тісніше згуртовувалось навколо робітничого класу і його партії. Про перехід передової частини селянської бідноти на сторону пролетаріату свідчило створення і розширення мережі сільських більшовицьких осередків. За далеко не повними даними, в 1917 році на Україні було створено майже 150 сільських більшовицьких організацій, вони діяли в кожному другому-третьому повіті.