Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

На цей же час значно зміцніла соціальна опора більшовиків, відбувались досить істотні якісні зміни у середовищі тих класів і груп, з яких формувалась політична армія соціалістичної революції.

Чи не найбільші зрушення сталися в організації пролетаріату на Україні, що виявилося, зокрема, у створенні загальноміських та ряду обласних об’єднань робітничих організацій, у яких дедалі більшу роль відігравали більшовики. На вересень-жовтень 1917 р. у всіх великих промислових центрах України більшовицький вплив був незаперечним, насамперед серед робітників таких галузей промисловості, як металургійна, металообробна, гірничовидобувна, що об’єднували переважну частину промислового пролетаріату. Майже 70 відсотків індустріального пролетаріату працювало на підприємствах з більшовицькими завкомами.

Практично під незаперечний вплив більшовиків потрапили новостворена профспілка гірничих робітників Півдня Росії, що нараховувала понад 100 тис. чоловік, обласна спілка металістів Південно-західного краю, що мала в своїх рядах понад 250тис. чоловік [736] (613) Там само. — С. 421–422. .

Найістотніших успіхів у завоюванні на свій бік робітничих мас домоглись ліві сили в Донбасі, в промислових містах Лівобережжя. Секретар обласного комітету РСДРП(б) Донецько-Криворізького басейну Ф. Сергєєв (Артем) був недалеким від істини, коли в листі до ЦК партії повідомляв: “У масі профспілки наші” [737] (614) Переписка секретариата ЦК РСДРП(б) с местными партийными организациями. — Ч. І. — С. 203. . Посилився процес більшовизації профспілок у містах Південно-Західного краю та Півдня України, хоча тут до пізньої осені він був порівняно менш інтенсивним.

Консолідацію пролетарських сил, їх полівіння по-своєму підштовхували дії промислово-фінансових кіл. Окрім спроб генерала О. Каледіна організувати буквально на кордонах України, а почасти і в її межах, “другу корніловщину” реальну загрозу становила й “економічна корніловщина”. Підхопивши лозунг фабриканта П. Рябушинського про придушення революції “кістлявою рукою голоду”, підприємці вдалися до масових локаутів, згортання, припинення під різними приводами роботи виробництв. На жовтень в Донбасі не працювало 200 шахт [738] (615) Більшовицькі організації в боротьбі за гегемонію пролетаріату в трьох російських революціях. — К., 1967. — С. 127. . Були зупинені численні заводи, серед них такі великі як Костянтинівський, Дружківський, Маріупольський металургійні.

Потрапляючи в економічну безвихідь, робітники не корилися, не відступали, не ламалися, а, чинячи стихійний спротив, шукали захисту у політичних сил, які, дотримуючись альтернативних шляхів суспільного розвитку, пропагували плани подолання господарської розрухи, відвернення економічного колапсу. Найактуальнішим тогочасним гаслом стала вимога встановлення робітничого контролю над виробництвом і розподілом продуктів. Так зміцнювалася тенденція тяжіння до більшовиків, їх позиції, їх програми. Тому-то значна кількість робітників і вливалася в більшовицькі ряди.

В Донецько-Криворізькому басейні кожний шостий — дев’ятий робітник, залежно від району, під кінець 1917 р. був членом РСДРП(б). Так, у Горлівсько-Щербинівському районі восени серед 36 тисяч робітників налічувалося 4 тисячі більшовиків, у Гришинському. Відповідно, серед 12 тисяч — 2 тисячі, в Єнакіївському серед 15–17 тисяч — 4 тисячі чоловік. Характерно, що паралельно йшло істотне зменшення чисельності організацій, що конкурували з більшовиками у змаганні за робітничі кола. Восени меншовики втратили біля половини свого складу в Костянтинівні (840 з 1690 членів), Микитівні (220 з 400) і Бахмуті (240 з 500), наочно віддзеркалюючи кризу довіри до угодовства [739] (616) Див.: Варгатюк П. Л., Солдатенко В. Ф., Шморгун П. М. В огне трех революций. — С. 446–447. .

Дедалі реальною силою у зміцненні позицій більшовиків виступала Червона гвардія. Нового імпульсу створення озброєних пролетарських загонів набуло в ході розгрому корніловщини. В жовтні 1917 р. червоногвардійські загони, керівні позиції в яких посідали переважно більшовики, а також почасти ліві елементи інших соціалістичних партій, функціонували у 70 населених пунктах і сягали 18 тис. чоловік [740] (617) Верхось В. Красная гвардия в Октябрьской революции. — М., 1976. — С. 73. 251–253. .

Найбільші бойові пролетарські дружини були підготовлені в Одесі — 3200 бійців, Києві й Харкові — по 3 тис., Миколаєві — 1 тис., Катеринославі — 600 чоловік.