Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Тоді ж подібну позицію зайняла обласна нарада рад робітничих і солдатських депутатів Донецького і Криворізького басейнів [729] (606) Варгатюк П.Л., Солдатенко В.Ф., Шморгун П.М. Назв. праця. — С. 416. . Дещо пізніше такі ж зміни пережили Глухівська, Старокостянтинівська і Дружківська ради робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Революціонізація рад, яка відбувалася, природно, з різним рівнем інтенсивності, мала спільним завершальним “акордом” їх більшовизацію. В ході перевиборів Харківської ради робітничих і солдатських депутатів (остання декада серпня 1917 р.) найбільше місць — 12 — отримали члени РСДРП(б), а головою виконкому став більшовик П. Кін [730] (607) Пролетарий (Харьков). — 1917. — 20 и 29 авг. . Перевибори Горлівсько-Щербинівської підрайонної ради робітничих і солдатських депутатів, які закінчилися 18 вересня, принесли більшовикам 63 місця, лівим есерам — 11, а меншовикам — лише 6 [731] (608) Второй Всероссийский съезд Советов рабочих и солдатских депутатов. — С. 350–351. . В обстановці переважного впливу більшовиків пройшли вибори до Луганської ради робітничих і солдатських депутатів. Фракція РСДРП(б) завоювала 82 місця зі 120, у виконкомі — 14 з 20, а в його президії — 5 із 7. Головою ради став К. Ворошилов {6} 6 Довідка: Ворошилов Климент Єфремович (23.І.1881, село Верхнє Бахмутського повіту Катеринославської губернії — 2.ХІІ.1969, Москва). Походив з робітничої сім’ї. Освіта — двокласна приходська школа. З 1903 р. — член більшовицької партії. З 1904 р. — член Луганського комітету РСДРП. До революції неодноразово заарештовувався, засуджувався до різних строків ув’язнення і заслань. Кілька разів міняв місце ведення партійної роботи. Брав участь в Лютневій революції. Був обраний до складу Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів. Наприкінці березня 1917 р. повернувся до Луганська. Невдовзі очолив Слов’яносербське повітове бюро рад і редакцію газети “Донецкий пролетарий”. Був обраний гласним Луганської міської думи, а згодом її головою. , а його заступниками Ф. Воронін.

Під контроль вересневих перевиборів Конотопську раду робітничих і солдатських депутатів очолив більшовик Н. Марута, Боково-Хрустальську раду робітничих і солдатських депутатів більшовик М. Шкадінов, Сло’вянську раду робітничих і солдатських депутатів — більшовик П. Шишков [732] (609) Див.: Варгатюк П. Л., Солдатенко В. Ф., Шморгун П. М. В огне трех революций. — С. 418–419. .

Так найрадикальніша тогочасна сила РСДРП(б) — набула ще більшого авторитету і впливу як у центрі, так і на місцях, ще більше зміцнили свої позиції, а ради робітничих і солдатських депутатів отримали нове дихання. Виникла можливість досягнення нового компромісу між лівими партіями для вжиття невідкладних заходів, які б відвернули наближення економічного краху, для подальшого поглиблення демократичного процесу.

За цих умов більшовики знову висунули гасло “Вся влада Радам!”, розраховуючи втілити його в життя мирним шляхом (а така можливість існувала протягом одного-двох тижнів наприкінці серпня — на початку вересня 1917 р.). Однак угодовські партії не пішли назустріч більшовикам, прагнучи втихомирити маси. Праві ж партії тим часом готували нову корніловщину. Проведений В. Леніним аналіз тогочасної ситуації, ймовірних тенденцій політичних перспектив привів його до висновку: “Виходу нема, об’єктивно нема, не може бути, крім диктатури корніловців або диктатури пролетаріату…” [733] (610) Ленін В.І. Лист до товаришів. // Повне зібр. тв. — Т. 34. — С. 406. .

Такою ж по суті залишається і принципова оцінка тогочасної ситуації в працях найавторитетніших представників сучасної історіографії [734] (611) Див.: Волкогонов Д. Ленин. — Политический портрет. — В 2-х кн. — Кн. 1. — М., 1994. — С. 242–243, 273. .

Таким чином, на осінь 1917 р. первісні суспільно-політичні альтернативи, як вони уявлялися навесні, зазнали суттєвих трансформацій і набули настільки відмінного, діаметрально-протилежного, полярного змісту і форм, що дійшли граничного антагонізму. Сили ж, які на них орієнтувалися, природно, вели відповідну роботу щодо залучення під свої прапори якомога більшої кількості прибічників, розв’язання на свою користь “проблеми більшості” в революції.

Крайньою політичною силою, що послідовно, принципово протистояла планам нової корніловщини, була РСДРП(б). Хоча вістря після липневих репресій, ідеологічних кампаній було спрямоване передусім проти них, більшовики організовано виходили з-під постійних ударів, вдало перегруповували свої ряди, примножували потенціал. Їх чисельність у порівнянні з лютим зросла до жовтня у 15 разів і перевищила 360 тис. На Україні цей процес був ще інтенсивнішим. Збільшення партійних рядів йшло тут майже удвічі швидше, а загальна кількість більшовиків на момент вирішального виступу значно перевищила 50 тис. членів РСДРП(б) [735] (612) Очерки истории Коммунистической партии Украины. Изд. 4-е, доп. — К., 1977. — С. 225. .