Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Через неможливість вивчення оригіналу документа, думається, можна все ж таки висловити припущення, що план дійсно існував. Твердженням і свідоцтва П. Мілюкова можна довіряти, зважаючи не лише на високий фаховий авторитет. Порівняння пунктів плану і наступних дій повсталих наочно переконують у значній їх подібності, що важко пояснити простою випадковістю. Суттєве значення має датування плану "З 3 на 4 липня 1917 року", що наводить на думку про завчасну підготовку документа, до якого були внесені певні корективи після перенесення моменту виступу на добу (наприклад, згадка про Другий Універсал Центральної Ради, опублікований у газетах 4 липня 1917 року — В.С.).

Єдине, що викликає якщо не сумнів, то, принаймні, запитання — це купюри документа (що криється за пропусками?). Згідно з документом, введеним в обіг П.Мілюковим, передбачалося:

"1) Сповістити окремими листівками всі українські частини Києва о першій ночі, що 2-й укр. полк імені П. Полуботка виступає;

2) о третій годині ночі зайняти всі важливі пункти Києва, для чого: а) захопити головне помешкання Оберучева: тут буде знаходитися весь наш виконавчий комітет. Це — головне місце, тут буде наш резерв… б) захопити квартиру Лепарського (начальника міліції)… в) штаб кріпості, Цитадель, г) Раду робітничих і солд. депутатів… д) штаб Київської військової округи..; там головна військова сітка, склад військових бланків, типографія; ж) Товарова станція; з) скарбницю… і) банк; к) головна квартира міліції… л) мости на Дніпрі… м) Жидівський базар” [496] (373) Мілюков П. Назв. праця. — С. 81. .

На чолі повсталих мають бути "Своїх 6 людей, котрі мусять усім завідувати і вести повстання". Це молодший урядник Осадчий (автор плану) — "голова", Квашенко — секретар, поручник Романенко (що пристав неохоче), прапорщик Майстренко (найдіяльніший керівник), прапорщик Стріленко і молодший урядник Сподаренко" [497] (374) Там само. .

За твердженнями М. Падалки організатори акції "вживали всіх заходів, щоб виступ був найбільш організований, були спроби налагодити контакт з деякими частинами українського війська, що виділилися з московського і перебували по різних місцях України, як наприклад Полтава, Кременчук та ін." [498] (375) Падалка М. Назв. праця. — С. 9.

В ході слідства у справі полуботківців з'являлися твердження, що повсталі мали на меті за планом захопити лише військові об'єкти, а цивільні пункти вони зайняли "по ходу", "між іншим" [499] (376) Киевская мысль. Вечерний выпуск., 1917. - 20 июля. . Такі міркування викликають певний сумнів. Як знати, чи не могли вони з'явитися через бажання судити полуботківців не за цивільним кодексом (повстання в революційну добу швидше закономірність, аніж алогізм, безсумнівно, кримінальний злочин), а за порушення військової присяги?

За оцінкою П. Мілюкова, який застерігає, що полуботківський епізод він викладає за офіційними даними, все "підприємство було задумане надто поспіхом і надто кустарно, але, все ж нитки підприємства йшли далі полкової організації "полуботківців". Власне, ця організація була ознайомлена з планом лише в останню хвилину. Із десяти членів полкового комітету п'ятеро висловлювалися проти пропозиції Майстренка заарештувати полковника Оберучева і поруч. Лепарського, захопити установи міста і потім передати владу Ц. Раді. Майстренко приніс підкріплення — валізу з кількома пляшками горілки, пригостив членів виконавчого комітету і схилив на свій бік ще трьох. Потім, розробивши "план" і відозву до гарнізону (що не дійшло між тим за адресою) вик. комітет запросив всіх сотенних командирів і пригостивши тих, які заперечували, розподілив між сотнями різні доручення" [500] (377) Мілюков П. Назв. праця. — С. 81. .

Щодо деталей, які, за П.Мілюковим, супроводжували прийняття плану, то навряд чи в них можна беззастережно вірити. "Горілка" як аргумент з'являлася завжди, коли понад усе, будь-якими засобами прагнули дискредитувати український національний рух. Мабуть, такою ж мірою це стосується і зауважень відомого історика щодо сил, які стояли за підготовкою виступу полуботківців.

"Невизначеністю становища, — пише П. Мілюков, — користувалися, звичайно, елементи, які прагнули до повного відділення України від Росії. їх було ще небагато, вони не були сильними і змушені були укривати свою діяльність від стороннього ока. Але у вирішальні моменти ця діяльність все-таки виходила назовні. Таким виключним моментом, який викривав підпільну роботу більшовиків на Україні, стала підготовка руху, що стояла в безпосередньому зв'язку з Петроградським повстанням 3–5 липня" [501] (378) Там само. — С. 79. .