Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Можна, очевидно, зрозуміти М. Грушевського, який на засіданні Центральної Ради 28 червня на запит М.Біляшівського про хід влаштування справ з полуботківцями ухильно відповів, що УГВК у цьому питанні ввійшов у необхідні зносини з відповідними інституціями [474] (351) Робітнича газета, 1917. — 29 червня. . Насправді, Генеральний Комітет удався до одного з відчайдушних, водночас ризикованих кроків — розпорядився зовсім припинити видавати їжу полуботківцям. У відповідь ті провели 29 червня демонстрацію біля Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада.

У передчутті дуже неприємної перспективи 1 липня 1917 р. питання про полуботківців обговорював на своєму засіданні Генеральний Секретаріат Центральної Ради. Спроби деяких українських лідерів зняти з себе відповідальність за вчинки грушківців були відкинуті. Підполковник Поплавко (член УГВК) вступив у полеміку з генералом Л.Кондратовичем (теж членом УГВК) і доводив, що Генеральному Комітету, незалежно від того, визнають його військові власті, Тимчасовий уряд чи ні, слід вдатися до рішучих дій. Адже УГВК закликав українських солдатів до українізації і тепер не має права відходити в сторону від їхніх домагань. "Ми стоїмо перед "полуботківщиною", — прямо заявив Поплавко. — Коли ми не задовольнимо тих бажань, з якими йдуть до нас люди, то знайдуться інші, котрі зіграють на бажанні людей і поведуть їх за собою. Ми стоїмо перед загрозою втратити всякий авторитет і вплив на маси" [475] (352) ЦДАВО України. — Ф. 1115. Оп. І. Спр. 21. Арк. 17. .

С. Петлюра був змушений змиритися з тим, що як на фронті, так і в тилу наростає стихійний рух солдатів-українців [476] (353) Там само. — Арк. 18. . Ситуацію ускладнювали постійні домагання військових властей вивезти з Києва полк ім. Б. Хмельницького — найнадійнішу опору Ради. Ю. Капкан {5} 5 Довідка: Капкан Юрій Євгенович (1875-?) — військовий діяч, підполковник російської армії. Командир Першого українського полку ім. Б. Хмельницького. На І Всеукраїнському військовому з’їзді обраний членом Українського генерального військового комітету, а відтак автоматично став членом Центральної Ради. Наприкінці 1917 р. — командир Першої Сердюцької дивізії, був призначений командуючим збройними силами УНР на протибільшовицькому фронті. Полковник армії УНР, у 1919 р. — інспектор піхоти армії УНР. стверджував, що він скільки міг відтягував відправку богданівців на фронт, "вважаючи, що полк потрібен в Києві". Він просив Центральну Раду як найвищу українську владу врешті-решт визначитися в цьому питанні і дати йому вказівку, що він мав робити [477] (354) Там само. — Арк. 19. .

Але, судячи з усього, вийти на якісь чіткі, розумні рішення не вдалося. "Масла у вогонь" додало обнародування Другого Універсалу Центральної Ради, який був розцінений радикально налаштованими елементами українства як крок назад у порівнянні з Першим Універсалом, як "здача позицій". У бік керівників Ради відразу полетіли політичні стріли. За таких обставин саме полуботківці виявилися тим середовищем, де нападки на лідерів руху, крайні лозунги сприймалися з особливим ентузіазмом.

Тим часом надходили відомості з фронту, де спроба наступу завершилася повним провалом. У пресі з'явилося чимало матеріалів, що досить яскраво і детально відтворювали трагедію. Звісно, це не додавало рішучості полуботківцям, дедалі пригнічувало їх.

Власне, фронтові події вплинули на все політичне життя Росії. Лавиноподібно накопичувалася нова криза. її спалахи в Києві віщували невідворотні громові удари, зважаючи саме на настрої полуботківців, на перспективу їх підтримки в інших військових частинах міста. З липня на засіданні Малої Ради С. Петлюра повідомив у позачерговому виступі про новий наказ головнокомандуючого щодо відправки на фронт полку ім. Б. Хмельницького. Голова УГВК схилявся до виконання наказу, висловлювався і за конкретну дату — 5 липня, вважаючи що є достатньо сил, щоб дати відсіч будь-яким контрреволюційним намірам. Та ось знову виринуло питання про ставлення до полуботківців, і його обговорення значно змінило тональність загальної розмови. "Вісті з Української Центральної Ради" так передають хід дебатів: "Д.Садовський: "Я думаю, що ми мусимо розв'язати сю справу в той спосіб, аби збутись мілітаристичних впливів, які б вони не були. Ми мусимо позбутись військової диктатури, яка може нам загрожувати".

Д. Стешенко настоює на тому, аби полк залишити. На це ми маємо не тільки моральну підставу, але й погляд Оберучева, який гадає, що нам мілітарна підпора обов'язково потрібна.