Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1917

Із великою доповіддю виступив С. Петлюра. Він детально розповів про історію виникнення конфлікту. Навів дані, що, власне, з Чернігова прибуло лише 700 осіб. До них приєдналися близько 1000 новобранців, із яких УГВК мав на меті поступово сформувати 2-й запасний полк, та до них самочинно вже на розподільчому пункті приєдналося 2600 чоловік, що мали йти на фронт як маршова рота. Ось цих "2600" С. Петлюра і вважав ініціаторами бродіння, непокори, загальної дезорганізації. І саме цим "2600" УГВК три дні тому заявив, що "він зрікається".

Обговорення доповідей було дуже бурхливим. Із запереченням С. Петлюрі і М. Полозу знову виступили козак Осадчий і Д. Волошко. Останній, зокрема, відкинув спробу голови УГВК роз'єднати полуботківців. "Нас не 2000, понад 5000" [468] (345) Там само. , - категорично заявив він.

Після довгих дебатів було ухвалено резолюцію: "Українська Центральна Рада, вислухавши доклади делегації товаришів солдатів, що мешкають в Грушках і членів Центральної Ради, які були надіслані 21 червня в об'єднане засідання представників української частини місцевого гарнізону, постановила:

I. Закликати товаришів солдатів, що мешкають в Грушках, до національної громадської дисципліни, яка мусить керувати озброєною революційною українською демократією.

II. В інтересах української національної справи запропонувати товаришам солдатам негайно виконати приказ Генерального Комітету і виступити до указаного комітетом українського запасного полку" [469] (346) Там само. — Киевская мысль. Вечерний выпуск. 1917. — 8 июля. .

Суперечності набули нових масштабів. Солдати — грушківці дедалі активніше йшли шляхом самочинної організації. Вони обрали собі командира полку ім. П. Полуботка — прапорщика Романенка і виконком полкового комітету у складі: голова — прапорщик Майстренко, члени — прапорщик 98-го запасного піхотного полку Стріленко, рядовий 635-го піхотного Киселинського полку Сподаренко, рядовий Осадчий, секретар-єфрейтор лейб-гвардії Гродненського гусарського полку Квашенко [470] (347) Киевская мысль. Вечерний выпуск. 1917. — 5 и 20 июля. . 23 червня в друкованому органі УСДРП — "Робітничій газеті" з'явилася стаття "Хто робить дезорганізацію?". її автори зробили спробу підвести громадську думку до висновку про те, що винні у загостренні ситуації з солдатами-полуботківцями вищі військові командири на чолі з військовим міністром, які чинять перешкоди щодо направлення українського поповнення саме у корпуси, визначені для українізації. "Результати такої політики ми бачимо вже. У Києві збилося декілька ешелонів з різних губерній. Ці ешелони мали йти на фронт. Дізнавшись, що українців обманюють, вони зупинились у Києві й не хотять їхати, поки їх не сформують у полк і не гарантують, що пошлють тільки в українські корпуси.

Розуміється, що це вчинок неправильний, самочинний. Він порушує той план реформування українських частин, який виробив Український Генеральний Військовий Комітет і на який згодився уряд. Це непорядок, дезорганізація. З цим треба боротись.

Але ж, хто перший той непорядок заводить? Чому вищі російські військові власті так безцеремонно ламають своє слово і сміються як з самих себе, так і з українців? Для чого вживаються такі заходи, щоб не додержати свого обіцяння?" [471] (348) Робітнича газета. — 1917. — 23 червня. .

Проте Центральна Рада, УГВК добре розуміли, що лише такими статтями справі не зарадити. Тим більше, що анархічно-диструктивна пропаганда поширювалася в солдатському середовищі і загрожувала надзвичайно неприємними наслідками. Український Генеральний Військовий Комітет 26 червня звернувся до українців Київського гарнізону зі спеціальним наказом-відозвою (наказ № 5). У документі, зокрема, говорилося: "Ходять чутки по Києву про те, що провокатори та прислужники старого царського уряду під'ючують українців-солдат до безчинств і погромів. Ходять чутки, що ці пройдисвіти під'ючують темних людей навіть розігнати Центральну Раду і Український Генеральний Військовий Комітет і захопити власть у свої руки. Сі пройдисвіти каламутять людей, викликають неспокій, не дають ні Центральній Українській Раді, ні Українському Генеральному Військовому Комітету працювати на добро України" [472] (349) Робітнича газета, 1917. — 28 червня.; Народна Воля, 1917. — 28 червня (11 липня). .

Попереджаючи солдатів про небезпеку подібної агітації, УГВК разом за тим звертався до свідомості українських солдатів і офіцерів: "Стійте на сторожі революції і ладу на Україні, не допустіть до того, щоб наша довгождана і великими жертвами здобута воля України була скаламучена і знесилена темними людьми та всякими пройдисвітами!" [473] (350) Там само. . Саме в той час до Києва прибули міністри Тимчасового уряду О. Керенський, М. Терещенко та І. Церетелі. У складних тяжких переговорах з Центральною Радою йшов пошук компромісу. Ситуація з полуботківцями на цьому фоні виглядала не лише невчасною, непривабливою, а й просто розпачливою.