Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Виділення з України промислово розвинутої області погіршувало економічне і військове становище республіки, суперечило інтересам усіх раніше пригнічених націй, в тому числі українців, їх віковічним прагненням до утворення української держави.

Поділяючи ставлення "лівих комуністів" до Брестеських переговорів, керівники Донецько-Криворізької Республіки деякий час самозаспокоювали себе тим, що міжнародні угоди щодо України, якими б вони не були, ким би не підписувались, не поширюються на Донкривбас. Однак, австро-німецьке командування так не вважало. Орієнтуючись на "географію Винниченка", тобто на державні кордони, визначені III і IV Універсалами Центральної' Ради, австро-німецькі війська почали окупацію східних теренів України. Навіть за цих умов Ф.Сергєєв, С.Васильченко, М.Жаков, їх однодумці продовжували вперто стояти на своєму. Вони ще деякий час ігнорували заклики Голови Народного секретаріату України М.Скрипника до об'єднання всіх військових сил південних радянських республік (Української, Донецько-Криворізької, Донецької, Кримської, Одеської), координації їх дій щодо відсічі загарбникам.

Аналізуючи пізніше відносини між ЦВК Рад України, Народним секретаріатом і Радою народних комісарів Донецько-Криворізької Республіки, В.Затонський відзначав: "…В тому й полягала різниця між народним секретаріатом та групою т. Артема в Харкові, катеринославцями та нашими криводонбасцями, що останні намагалися відгородитися від "радівської" України у своєму Донбасі, а ми намагалися утворити національний український радянський центр для всієї України" [224].

Раднарком РРФСР не визнав Донецько-Криворізьку республіку ні самостійною республікою, ні частиною Російської Федерації. А в телеграмах представникам РНК в Україні Г.Орджонікідзе і В.Антонову-Овсієнку В.Ленін вимагав суворого дотримання суверенітету радянської України, невтручання в діяльність ЦВК рад України, тактовності в національному питанні, турботи про зміцнення співробітництва Української і Російської радянських республік [225].

Під час роботи III Всеросійського з'їзду Рад Ф.Сергеєв (Артем) зустрічався з В.Леніним і намагався одержати його згоду на утворення Донецько-Криворізької республіки. Як свідчив В.Затонський, Ф.Сергеєв (Артем) не домігся санкції В.Леніна на відокремлення Донецько-Криворізької області від України [226]. В середині січня 1918 р. В.Ленін збирав дані про ставлення делегатів III Всеросійського з'їзду рад від України до ідеї термінового скликання II Всеукраїнського з'їзду рад, щоб утворити авторитетний уряд Радянської України і покінчити з сепаратизмом Донецько-Криворізької області [227]. Тоді ж у зв'язку з від'їздом В.Затонського в Україну між ним, В.Леніним і В.Антоновим-Овсієнком обговорювалося питання про можливість призначення Ф.Сергеєва (Артема) на посаду представника Народного секретаріату при РНК радянської Росії. Напевне, таким чином прагнули відвернути його від реалізації задуму утворення Донецько-Криворізької Республіки, але намір цей не здійснився [228].

Вождь більшовиків уважно спостерігав за військовим походом радянських військ проти Центральної Ради. Одержавши повідомлення про близьке взяття Києва, 23 січня 1918 р. він підписав радіограму "Всім, всім, всім…", в якій говорилося, що в найближчі дні буде скликаний Всеукраїнський з'їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, про участь у якому "заявили всі без винятку міста і губернії України: Харків і Катеринослав, Київ і Поділля, Херсонська губернія і Полтава, Чернігівська губернія і Донецький басейн, Одеса і Миколаїв, усі прибережні міста і увесь Чорноморський флот, увесь фронт і тил України. З'їзд скликається і відкривається Всеукраїнським ЦВК" [229].

Проте керівники Донецько-Криворізького обкому РСДРП(б) порушили досягнуту за участю делегатів від рад області угоду і вирішили поставити РНК і Народний секретаріат України перед фактом. 31 січня 1918 р. Ф.Сергєєв (Артем) повідомив про це телеграмою, адресованою члену ЦК РСДРП(б) і голові ВЦВК Рад радянської Росії Я.Свердлову [230].

Як тільки ця телеграма була одержана і розглянута радянським урядом і ЦК партії, Я.Свердлов 17 лютого 1918 р. відповів у Харків лаконічно, однак цілком категорично: "Виділення вважаємо шкідливим" [231].

У кінці лютого В.Ленін зустрічався з В.Межлауком, а на початку березня з Ф.Сергєєвим (Артемом) і переконав їх у помилковості виділення Донецько-Криворізької області зі складу України, у необхідності в нових умовах, які були створені наступом німецько-австрійських військ, забезпечити єдиний бойовий фронт проти зовнішнього ворога. Зазначимо, до речі, що саме цей аргумент був вирішальним, а не потреба національної української держави в її радянському варіанті. 14 березня 1918 р. в листі до Г.Орджонікідзе він просив переконати в цьому також С.Васильченка, М.Жакова та інших членів РНК Донецько-Криворізької Республіки, які займали непримиренні позиції щодо об'єднання республіки з Українською радянською Республікою [232].