Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Севрюк Олександр Олександрович (1893–1941, Франкфурт-на-Одері) — громадсько-політичний діяч, дипломат.

Закінчив Петроградський технологічний інститут. Член української студентської громади і від петроградських студентських організацій був делегований у квітні 1917 р. до Центральної Ради. Як член ЦК УПСР ввійшов до Малої Ради. Наприкінці жовтня 1917 р. — член Крайового комітету по охороні революції.

На Брестській конференції спочатку член, а з 15 січня 1918 р. — керівник делегації УНР. 27 січня підписав мирний договір і низку додаткових (в т. ч. таємних) угод щодо Східної Галичини. Північної Буковини, Холмщини.

О.Севрюк був призначений дипломатичним представником УНР до Німеччини, а в 1919 р. — керівником української дипломатичної місії до Італії. З 1920 р. — на еміграції у Франції, співробітничав у газеті „Українські вісті”, еволюціонував на прорадянську платформу. Загинув у залізничній катастрофі.

Довідка: Голубович Всеволод Олександрович (1885, с. Молдавка Балтського пов. Подільської губ. — 16 травня 1939, Ярославль) — політичний і державний діяч; член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар шляхів сполучення, генеральний секретар торгу і промисловості, голова Ради Народних Міністрів та міністр закордонних справ УНР.

Походив із сім’ї священика. Освіту здобув у духовній семінарії та Київському політехнічному інституті. У 1903 р. став членом РУП, а 1912 р. приєднався до київської групи українських есерів. З 1915 р. працював інженером на Південній залізниці, у 1916 р. — серпня 1917 р. — начальником відділення водних, шосейних та грунтових шляхів Румунського фронту.

У березні 1917 р. В.Голубовича було обрано головою Одеського комітету УПСР. На ІІ Всеукраїнському з’їзді УПСР був обраний до складу ЦК партії та кооптований до Центральної і Малої Рад. На засіданні Малої Ради 15.VII.1917 р. його було затверджено на посаді генерального секретаря шляхів. 30.Х.1917 р. очолив Генеральне секретарство торгу і промисловості. Від Херсонської губернії став депутатом Всеросійських і Українських Установчих зборів. УЦР призначила його головою делегації на мирних переговорах в Бересті (3-20.І.1918).

Після виходу у відставку уряду В.Винниченка (18.І.1918) В.Голубович очолив Раду Народних Міністрів УНР, до якої входили здебільшого представники УПСР, а також керував Міністерством закордонних справ.

Політика уряду В.Голубовича значною мірою спричинилась до втрати впливу Центральної Ради в селянському середовищі, до різкого звуження її соціальної опори, загострення відносин із німецьким окупаційним командуванням. Під час гетьманського перевороту 29.ІV.1918 р. уряд В.Голубовича припинив своє існування, прем’єр і декілька міністрів уряду УНР були заарештовані військовою владою.

До 16.ХІІ.1918 р. В.Голубович відбував тюремне ув’язнення в Лук’янівській в’язниці. Проте ланцюг арештів і судових процесів для нього на тому не закінчився. Лише протягом 1919 р. він двічі заарештовувався більшовицькою владою, а 24.ІІІ.1919 р. був засуджений судовою владою Директорії УНР. У серпні 1920 р. В.Голубовича заарештувало ЧК у Кам’янці-Подільському і в травні 1921 р. надзвичайний трибунал УССР, що провадив «справу ЦК УПСР», засудив В.Голубовича до 5 років примусової праці в концтаборах. Після амністії ВУЦВК наприкінці 1921 р. В.Голубович деякий час працював інженером-будівельником в Українській раді народного господарства, згодом очолював відділ капітального будівництва.

У 1931 р. був засуджений у справі «Українського національного центру». Загинув у Ярославській тюрмі.

Довідка: Горвіц Олександр Борисович (1897 р. — січень 1918 р., Київ) — учасник боротьби за владу рад в Києві. Член більшовицької партії з 1915 р. В 1917 р. — член Київського комітету РСДРП(б), виконкому ради робітничих депутатів. З грудня 1917 р. — член Головного комітету РСДРП(б) — Соціал-демократії України. І Всеукраїнським з’їздом рад обраний членом ВУЦВК. Під час січневого повстання поранений і зазнав жорстокої розправи.

Довідка: Гамарник Ян Борисович (2(14) червня 1894 р. — 31 жовтня 1937, Москва) — діяч Комуністичної партії і радянської держави, воєначальник.

Походив із сім’ї службовців. З 1915 р. студент юридичного факультету Київського університету. Член більшовицької партії з 1916 р. Після Лютневої революції — член Київського комітету РСДРП(б), член виконкому Київської ради робітничих депутатів. У жовтні 1917 р. — член ВРК. З березня 1918 р. — член ВУЦВК, з квітня — член “Повстанської дев’ятки” (Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів). Під час австро-німецької окупації — в підпіллі, послідовно керівник Одеської, Харківської, Кримської партійних організацій.