Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

Звісно, можна з деякими застереженнями поставитись до висновків В. Винниченка, буцімто Українська революція вичерпала свій потенціал ще на початок року, а те, що було потім, передусім отаманщина, то вже якісно й сутнісно зовсім інші явища. Однак уже зовсім важко, практично неможливо не погодитися з тими авторитетними висновками, передусім у працях П. Христюка, М.Шаповала, які вважають любарську катастрофу незворотною точкою, після якої жодні зусилля прибічників Української Народної Республіки не могли істотно вплинути на перебіг подій, відвернути її остаточного краху.

Не зміг набрати достатньої сили соборницький процес, а відцентрові регіоналістські тенденції обернулися величезною шкодою для української справи.

Завдавши величезного нищівного удару по українській державності, денікінщина не змогла витримати смертельного двобою з радянською владою.

Розпочавши переможний похід мало не від стін Москви, Червона армія змусила білогвардійців, підтриманих Антантою, відступити не лише з російських теренів, а й потіснитися з більшої частини України.

Відновлена в регіоні влада рад після тяжких випробувань, що випали на долю жителів України, одержала нові імпульси для масової підтримки. Навіть «воєннокомуністична» політика на тлі єдинонеділимських зазіхань і жорстоких спроб реставрації експлуататорських порядків видавалася прийнятнішою, в усякому разі такою, з якою можна змиритися, принаймні, доки воєнні дії не скінчилися.

Та впевненість, навіть надійність, солідність, з якою перемагали сили соціалістичної революції, створювали переконливе враження непохитності, спокою, до якого так прагнуло суспільство. І навіть уламки армії А. Денікіна, що закріпилися на Півдні України і в Криму, не справляли більше колишнього психологічного ефекту. Їх вигнання видавалося лише справою часу. Здавалося, що й будь-які інші зазіхання на радянський лад (передбачити їх наперед, звісно, було неможливо) приречені на неминучі невдачі й поразки.

На користь радянських сил говорило й те, що вони достатньо критично оцінили свою політику впродовж останнього року, зокрема в аграрному й національному питаннях, і порівняно оперативно стали на шлях пошуку нових рішень, подолання допущених помилок.

У справі органічного поєднання соціальних і національних чинників КП(б)У одержувала підтримку з боку значної частини своїх недавніх суперників — лівих елементів, частин українських соціалістичних партій, які щиро прагнули зробити свій внесок у прогрес України.

Цит. за: Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917–1920 рр. — Т. IV. — Прага, 1922. — С. 24.

Христюк П. Назв. праця. — С. 45–46.

Там само. — С. 46.

Там само. — С. 46–47.

Христюк П. Назв. праця. — С. 47.

Там само. — С. 47–48.

Робітнича газета. — 1919. - 7 січ.

Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 69.

Червоний прапор. — 1919. - 22 січ.

Червоний прапор. — 1919. - 22 січ.

Там само.

Червоний прапор. — 1919. - 22 січ.

Там само.

Там само.

Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 50.

Робітнича газета. — 1919. - 16 січ.

Там само.

Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. В 3-х т. — Мюнхен, 1951. — Т. 1. — С. 80.

Мазепа І. Назв. праця. — С. 80.

Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 53.

Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 53.

Винниченко В. Відродження нації (історія української революції [марець 1917 р. — грудень 1918 р.].) — Ч. III. — К., Відень, 1920. — С. 190.

Там само. — С. 192.

Винниченко В. Назв. праця. — С. 240–241.

Там само. — С. 245.

Див.: Гражданская война на Украине. 1918–1920. Сб. документов и материалов в трех т., четырех кн. — Т. 1. — Кн. 1. Освободительная война украинского народа против немецко-австрийских оккупантов. Разгром буржуазно-националистической Директории. — К., 1967. — С. 538, 539.

Там само. — С. 540.

Цит. за: Солдатенко В. Ф. Георгій Пятаков: миттєвості неспокійної долі. — К., 2004. — С. 224–225.

Російський державний архів соціально-політичної історії (РДАСПІ). — Ф. 17. — Оп. 1. — Спр. 73. — Арк. 1.