Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1920

І ми бачимо, як ця соціяльна необхідність штовхала й штовхає далі руських соціялістів по шляху активности і в національному питанню. І що далі буде йти розвиток соціялістичної революції на Вкраїні, що глибше вона пройматиме працюючі маси, що ближче й діяльніше вони візьмуть у ній участь, то ця необхідність активности в національному питанню стане виразнішою для всякого послідовного, активного комуніста всякої національности, навіть бувшої пануючої» [1183].

Цілком природно, зовсім по-іншому розглядав порушений В. Винниченком зріз проблеми С. Петлюра. Його позицію позначали безкомпромісність, переконаність у неминучості боротьби з комуністами, росіянами. «Логіка розвитку національного руху на Україні веде до повторення воєнних подій 1918–1920 рр., - доводив Голова Директорії УНР. — Ми хотіли б, щоб неминучість їх була засвоєна ширшими кругами громадянства, як і той факт, що цей конфлікт матиме місце незалежно від форми влади в Росії. Всі вони для нас мають однакову вагу, бо однаково не миряться з існуванням державної незалежності України і однаково будуть боротися проти неї і з нею, як політичними, так і мілітарними засобами. Між царською Росією і сучасною комуністичною для нас немає різниці, бо обидві вони уявляють собою тільки різні форми московської деспотії та імперіялізму. Ідеал державности української не може бути втиснутий у вузькі межі федерації, конфедерації, тим більше автономії ні з Росією, ні з ким би то не було» [1184].

Надзвичайно критично оцінюючи досвід 1917–1920 рр., історики (колишні політичні діячі) зовсім не були схильні перекреслювати значення Української революції. Вони зовсім не вважали боротьбу марною, або такою в якій українці продемонстрували лише свою «мізерію» [1185].

Ще в один із найкритичніших моментів революції, наприкінці листопада 1919 р., перед її бранцями об'єктивно постало питання про остаточне припинення боротьби. Тоді на політичній нараді (26 листопада 1919 р.) С. Петлюра окреслив параметри, в яких оцінювались основні здобутки революції, її роль у долі нації. «…Наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами, — доводив Голова Директорії і Головний отаман військ УНР.

— Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке

Україна. Ніхто не хотів її визнати, як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісовою, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу й державну незалежність. Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила, якої не можна не брати на увагу… Признаймося без гордощів і без зайвої скромности, що за час двохлітньої нашої боротьби ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі» [1186].

С. Петлюра завжди з почуттям гордості говорив про ті завоювання, які принесла доба революції і всі їх ставив у заслугу передусім українському народові. У спеціальному зверненні з нагоди п'ятої річниці ухвалення IV Універсалу Центральною Радою, підписаному Головою Директорії і Головним отаманом військ УНР та Головою Ради міністрів, говорилося: «З вірою в серці, з великим напруженням сил своїх, серед нечуваних перешкод і в обставинах нікому з їх народів на їх шляхах історичних незнаних, підняв Ти, Народе Український, на міцні рамена свої справу творення власної Держави. Від хвилі визволення Ти відродив стару культуру національну, відновив українську церкву незалежну, збудував рідну школу і для оборони Держави своєї створив військо національне» [1187].

Досить емоційно оцінював історичне значення Української революції М. Шаповал. Найголовнішим він вважав те, що після багатовікового гноблення нація пробудилася до життя, стала на шлях відродження: «Велика Революція, як історичне явище, має для українського народу виключну вагу. Передовсім, в ній народ знайшов своє імя. Украдене ворогом імя наше вернулось. Тепер кожний селянин і робітник знає, що він українець.

Це великий здобуток революції…

Але що більш! По цілому світі прокотилось і прогреміло імя України, що змучена і окрадена повстала до боротьби за своє людське право. Кілька років цілий світ чув і чує й тепер імя України, це веде до того, що світ таки пізнає справу нашу, визнає її за справедливу і своєю опінією підтримуватиме існування України, як рівноправного члена всесвітнього суспільства.