Володимир Вятрович - Рейди УПА теренами Чехословаччини

Попри те, керiвництво нацiонально-визвольного руху вирiшило продовжувати боротьбу, не очiкуючи сприятливої зовнiшньої ситуацiї, а створюючи умови для неї. Зважаючи на це, основними завданнями, якi ставили перед собою керiвники воюючої України, були залучення до спiльного антибiльшовицького фронту представникiв iнших народiв та манiфестацiя своєї боротьби у свiтi, що мала б вiдкрити заслiпленi очi громадськостi Заходу на справжню iмперську суть СРСР.

В "Декларацiї Проводу Українських Нацiоналiстiв пiсля закiнчення другої свiтової вiйни в Європi" вказано, що основними положеннями боротьби українського народу за незалежнiсть у новiй полiтичнiй ситуацiї буде, як i ранiше, "незалежна полiтика i орiєнтацiя на власнi сили". [1] [1] Визвольна полiтика. - 1948. - Ч.1. - С.2. Але, поряд з тим, робився наголос i на необхiдностi об'єднання зусиль з антибiльшовицькими силами iнших народiв. "Спiльний фронт поневолених народiв проти росiйсько-бiльшовицького iмперiалiзму, - читаємо тут, - як єдино реальний мiжнародний чинник i союзник у визвольнiй боротьбi українського народу". [2] [2] Визвольна полiтика. - 1948. - Ч.1. - С.2. Дещо нижче у тому ж документi знаходимо обґрунтування наведеної тези: "[…] 10. До фронту поневолених народiв СССР долучається новий фронт загрожених народiв Середньої й Пiвденної Европи, останньо "визволених" Червоною Армiєю з-пiд нiмецької окупацiї. Перед тими народами на всю широчiнь стоїть питання збройної революцiйної боротьби перед намаганнями Сталiна включити їх у склад СССР. З об'єднанням цих двох фронтiв повстане блок поневолених i загрожених народiв, що в наслiдку своїх революцiйних дiй спричинить розвал союзної тюрми народiв i створення вiльного життя на руїнах сталiнської тиранїї. 11. Поневоленi й загроженi народи i їх визвольно-революцiйна боротьба - це один з найважливiших елементiв в сьогоднiшнiй ситуацiї. Завтра i в майбутньому їх значення буде зростати ще бiльше, щоб, нарештi, перерiшити свiтову систему в свою користь". [3] [3] Визвольна полiтика. - 1948.- Ч.1. - С.6-7.

Щодо манiфестацiї своєї боротьби у вiльному свiтi, то саме її вiдомий американський теоретик партизанської тактики Левiс Ганн називав одним iз визначальних чинникiв для забезпечення остаточної перемоги повстанського руху. Як приклад на пiдтвердження своєї тези вiн наводить подiї iрландського повстання 1919 року. "Оскiльки, - пише вiн, - iрландцi не могли добитися до своєї мети мiлiтарним шляхом, вони осягли її полiтичним способом. Ірландська вiйна велася, на значну скалю, лише у пресi, яка найменшу подiю (вбивство кого-небудь на вулицi або де-iнде) представляла, трактуючи її як факт, що цiла країна горить, топиться в кровi. Ірландцi вмiли вдержувати такого роду зв'язок з пресою, вони навiть органiзували спецiальнi поїздки чужинецьких кореспондентiв, вiдомi як "залiзничнi подорожi iрландських сценаристiв". Вислiдом їх було те, що iдея їхньої боротьби дуже широко прийнялася на європейському континентi та в Америцi". [4] [4] Левiс Г. Ганн. Повстання i партизанська боротьба // Сурма. - 1966. - Ч.7-12. - С.22.

Велике значення розголосу подiй, що вiдбувалися в Українi, розумiли в керiвництвi українського нацiонально-визвольного руху ще в роки Другої свiтової вiйни. Саме така дiяльнiсть була метою пiдпiльної радiостанцiї "Вiльна Україна", що, працюючи з 1943 до 1945 року в селi Ямельниця на Сколiвщинi до її розгрому загонами НКВД, несла свiтовi правду про ОУН i УПА. [5] [5] Докладнiше див: Володимир Мороз. Радiостанцiя ОУН-УПА "Вiльна Украiна" // Визвольний шлях. - 1998. - Кн.3. - С.307-317. Вирiшення цього питання було покладене також на Провiд ОУН за кордоном та Закордонне Представництво Української Головної Визвольної Ради. Та їхньої дiяльностi в цьому напрямку виявилося недостатньо. "Захiднi народи, як цiлий зовнiшнiй свiт, - писав з цього приводу Степан Бандера у статтi "Пляновiсть революцiйної боротьби в краю", - мають дуже слабi i тiльки спорадичнi вiдомостi про те, що дiється в СССР. До них доходять iнформацiї про визвольну боротьбу в Українi й iнших народiв, головно, з наших джерел. Такi iнформацiї вiд тих, що говорять у власнiй справi, з природи речi є трактованi, як тенденцiйне зображення дiйсностi, приймаються з застереженням. Зате далеко бiльше значення для постороннього свiту мають такi вiдомостi, якi подають власнi iнформатори, на пiдставi власних спостережень, дипломатичнi представники, журналiсти, члени рiзних мiсiй, подорожнi, розвiдники тощо.

В Українi таких гостей буває мало, а тi, що продiстануться, не мають змоги побачити те, що большевики стараються прислонити, затаїти. Зате на пiдпольських теренах, у самiй Польщi, в ЧСР [Чехословацькiй Республiцi - В.В.] i т.п. в тому вiдношеннi є бiльшi можливостi, i звiдти доходять до зовнiшнього свiту вiдомостi, хоч скупi, але сприймаються вони з бiльшим довiр'ям i зацiкавленням. Там чужинецькi експоненти зустрiчаються безпосередньо або дуже зблизька з українською революцiйною боротьбою […] i подають тi вiстки до своїх країн. Тодi пiзнання цього малого вiдтинка наших змагань дає основу для вiри i пiзнання цiлости української справи" 1.