Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

У Смоленську мандрівники нарешті дісталися Дніпра і почали думати про довгий шлях, який ця ріка долає до Чорного моря і який їм самим доведеться здолати. У Смоленську відбувся великий бал на честь Катерини, під час якого Сеґюр зауважив, що хоча тут, як і в Петербурзі, «на поверхні лежить образ цивілізації, але під цією тонкою шкуркою уважний спостерігач усе ще легко добачить стару Московію» 106. Очевидно, цивілізація не була тим «рідкісним плодом», (198) який можна очистити та спожити у Росії. Сеґюрові Смоленськ видався «надзвичайно мальовничим», але згодом, коли він писав свої спогади, йому пригадалася лише картина міста у вогні, коли воно капітулювало перед Наполеоном — картина гірких плодів завоювання. У лютому Катерина прибула до Києва, де все товариство мало чекати три місяці до весни, допоки не скресне крига і можна буде плисти Дніпром. Сеґюр повідомив, що назва міста має сарматське походження, що колись його захопили кримські татари, а також воно належало Польщі. Тож завдяки цим давнім і сучасним асоціаціям Київ однозначно був Східною Європою. З погляду архітектури місто виглядало як «химерне поєднання величних руїн та жалюгідних халуп» 107. Етнічно Київ виявився не менш чудернацькою сумішшю, бо серед тих, хто вийшов зустрічати Катерину, були і «славнозвісні козаки з Дону, багато одягнені à l’asiatique *», відомі, зокрема, своєю «недисциплінованістю», і татари «колись господарі Росії, а нині скромні й покірні волі жінки». Також були кочові киргизькі племена і «ті дикі калмики, справжні гуни, чия потворність колись так нажахала Європу». Страхіття Східної Європи, упокорені та перетворені на колоритну розвагу для мандрівників, відійшли у минуле. Уже знайома формула контрасту й мішанини, що так добре прислужилася Сеґюрові в Москві та Петербурзі, тут набувала п’янкого присмаку фантазії: «Все це виглядало як чарівний театр, де, здавалося, перемішано та поєднано старовину із сучасністю, цивілізацію із варварством, — найпікантніший контраст найрозмаїтіших і суперечливих звичаїв, постатей і костюмів» 108. Ця пікантність розпалювала фантазію, тому Сеґюр жив у Києві «наче російський боярин» або — якщо зробити фантазію питомо київською — «як один з нащадків Рюрика та Володимира» 109. Він пригадував, що колись, на шляху до Росії, він мав нагоду грати роль польського воєводи. Отже, дуже ймовірно, що у Криму він легко зіграє роль паші, який розлігся на своєму дивані.

* На азійський манер (фр.).

У Києві до них приєднався чоловік, що став душею всієї компанії, — відомий своїм шармом Шарль-Жозеф принц де Лінь, чиї оповідання ще багато років по тому підтримували в (199) Європі розмови про кримську подорож. Він походив із Брюсселя, але його культурні та політичні симпатії належали почасти Франції, почасти Габсбурґам. Якийсь час він жив у Польщі, і його навіть розглядали як кандидата на трон, але тепер Катерина привернула його фантазію, не тільки запросивши до Криму, але й подарувавши землі на півострові, саме там, де Іфігенія начебто була жрицею Артеміди. Сеґюр радів, що принц буде їхнім супутником, переконаний, що «завдяки своїй багатій уяві» той «пожвавить навіть найпрохолодніше товариство». І правда, щойно принц з’явився у Києві, «тепло» його присутності справило дивовижний вплив: «Нам одразу здалося, що сувора зима пом’якшала, а радісна весна вже осьось прийде» 110. Крига почала танути, і першого травня човни спустили на воду.

Як виявилося, серед супутників цариці у Києві немає Потьомкіна. Подейкували, що він готує «розкішне видовище» на шляху вздовж ріки. Тепер нарешті вони могли з човнів оглянути справу його рук і відчути феномен Потьомкіна.

Міста, села, маєтки, іноді селянські халупи було так прикрашено та заховано за тріумфальними арками, гірляндами квітів, добірними архітектурними декораціями, що їхній вигляд доводив ілюзію до межі, перетворюючи їх на наших очах на розкішні міста, блискавично збудовані палаци та створені чародійною силою сади 111.

Із самого початку це була подорож по ілюзіях, — це слово постійно виринає у кожному описі. Тут відкривалася ідеальна ілюзорна перспектива, адже мандрівники, які споглядали Росію зі своїх човнів, просто на воді, не могли зазирнути за фасади будинків у стилі рококо. Принц де Лінь, оглядаючи «тканини, мережива, орнаменти, гірлянди», цинічно припустив, що їх, напевно, «куплено в розкішних крамницях на вулиці Сен-Оноре» 112. Саме стиль рококо, що підніс Париж мадам де Помпадур на вершини смаку, вишуканості та цивілізації, тепер примирив кричущі «контрасти» Східної Європи, перетворивши сільські халупи на палаци, а «потьомкінські села» на міста. Всі ці ілюзорні перетворення на шляху Катерини до Криму вказували на найбільшу ілюзію — ілюзію цивілізації. (200)