Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Маршалл міркував, як під впливом рабства змінилася демографічна ситуація в Росії, порівняно з «найзахіднішими країнами Європи». Хоча Росія виявилася «краще заселена, ніж я очікував», спростовуючи «поширену ідею про спустошеність цієї країни», вона таки була «дуже мало заселена». Ці зауваження, як і загальний інтерес до сільського господарства, зраджували Маршалла як тогочасного фізіократа. Зростання населення було для нього вирішальним чинником у сільському господарстві, яке, своєю чергою, залишалося єдиним джерелом значущої економічної праці та процвітання. Він писав про величезний простір Росії, який «здивує» людей у «західній частині Європи», і бачив лише один спосіб залюднити такі землі: «Свобода має перемогти, з рабством нижчих класів слід покінчити і дозволити кожній людині стати самостійним хліборобом, якщо вона цього захоче» 81. Йшлося не про пристрасть гуманіста, а про економічну доцільність.

Маршалл був переконаний, що загальне звільнення просто неможливе, бо російські селяни «настільки призвичаєні до рабства». Замість цього він передбачав неминучі міґрації всередині самої Східної Європи. Про Польщу, де суспільство потерпало від кризи, яка незабаром призведе до поділів, Маршалл писав: «Польська знать ставиться до селян як до рабів у найграничнішому сенсі цього слова. Коли почнеться загальний неспокій, вони, звісно, одразу повтікають» 82. Маршалла вразила кількість поляків у прусській Сілезії, куди ті «тікали від польських злиднів». Він думав, що у Польщі «надзвичайно мало людей», оцінюючи втрати населення у «кілька мільйонів осіб» і передбачаючи, що країна перетвориться на «справжню пустку». Богемія, звісно, (133) входила до складу Священної Римської імперії, тож він згадав її в розділі «Подорожі Німеччиною». Втім, Маршалл зауважив, що до селян там «ставляться жахливо», і це «в усьому нагадує польських селян, яким ведеться нічим не ліпше». Відтак Богемія, Польща і Росія були теренами жахливих соціальних утисків і рабства, як у Вест-Індії. Там раби не могли полишити острів, а в Східній Європі селяни, на думку Маршалла, могли податися будь-куди, де сподівалися незначного поліпшення статусу. Якби Катерина заохотила їх тікати «і від безладу в Польщі, і від утисків у Туреччині», вона змогла б перетворити свою імперію на фізіократичну державу заможних хліборобів, а сусідні території — «на справжню пустку» 83.

Вільям Річардсон прожив у Росії чотири роки, з 1768 по 1772-й, саме тоді, коли Маршалл буцімто також там був. Річардсон супроводжував лорда Чарльза Каткарта, англійського надзвичайного посла при дворі Катерини, і був водночас секретарем і вихователем його дітей у Петербурзі 84. Опісля він був професором гуманітарних наук в університеті Ґлазґо, тож його «Анекдоти про Російську імперію», видані у Лондоні 1784 року, помережані академічними цитатами з класиків. Він цитував Верґілія, коли описував холод російської зими, порівнюючи росіян з давніми скіфами, і Тацита, з його оповідями про давніх германців, «вельми подібних до росіян», чиї овечі шкури, бороди й сокири зраджують їхнє варварство 85. Наближаючись до Санкт-Петербурґа Балтійським морем, біля входу до Фінської затоки Річардсон побачив «дикий, чорний і непривабливий острів, перший зразок російських володінь». У 1772 році, щойно він ступив на палубу британського військового корабля у Кронштадтській затоці, його «серце гулко забилось», а на очах «виступили сльози». «Перебуваючи на кораблі й мріючи про Британію», він відчув «невимовний захват» 86. Мандрівка із Західної Європи до Європи Східної й у зворотному напрямку через Балтику виявилася досить швидкою, а відтак втрачалося звичне відчуття цивілізаційного переходу від Європи до Польщі, а разом із цим — нагода поміркувати, де рабство було нестерпнішим: у Польщі чи Росії, Росії чи Польщі. Втім, Річардсон, з головою занурений у класиків, (134) а серцем відданий Англії, нагадував Маршалла — і увагою до умов рабства в Росії, і готовністю просторікувати про його значення.

У червні 1769 року Річардсон з насолодою розглядав на небі проходження Венери, але не забував спуститися й на землю, міркуючи про «Стан сільського господарства у Росії». Це питання непокоїло його значно менше за Маршалла, але він почував себе достатньо компетентним, щоби оголосити маленький російський плуг «насправді кумедною річчю». Він також дозволив собі узагальнити, що «сільське господарство в Росії, через рабство селян, усе ще перебуває на стадії дитинства». Цей вік позначав відсталість, і Річардсон переважно описує росіян як «бородатих дітей». Селяни — «бородаті мужики» поводилися «по-дитячому навіть у розвагах» 87. Відсталість і рабство пов’язувалися між собою, підкреслюючи відмінності між рівнем цивілізованості у Західній Європі та в Європі Східній і доповнюючи друге поєднання — рабства й деспотизму, властиве і для Східної Європи, і власне для Орієнту. З огляду на політичний устрій Річардсон також означував Росію як «велику східну імперію», що, незважаючи на зусилля Петра «уподібнити її до інших європейських держав», надалі перебувала під загрозою «повернення до колишнього східного способу життя». Але, порівнюючи соціальні структури, Річардсон протиставляв не так Орієнт Європі, як російське рабство «феодальній системі, що виникла на заході Європи» 88.