Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Сеґюрова оповідь про ці події посмертно повернула добре ім’я адміралові в Європі й Америці XIX століття, але в XX столітті історик Самуель Еліот Морісон переглянув версію про його невинність. Морісон цитує Джонсові свідчення перед російською поліцією про те, що він часто «грався» з дівчинкою, що вона була зовсім не проти «зробити те, чого чоловіки хотіли від неї», і що він постійно давав їй гроші. Він лише запевняв, що ніколи не мав з нею статевого акту, а також думав, що вона була старша 47. Джон Поль Джонс, як і Казанова, славився своєю любов’ю до жінок, до дорослих жінок, але, як і Казанова, у Росії він виявив у собі сексуальне зацікавлення незрілими дівчатами. Для нього Східна Європа теж стала тереном відкриття сексуальних фантазій, хоча замість купівлі рабині він задовольнився роллю клієнта дитячої проституції. Цікаво, що Джонс почав свою морську кар’єру (115) в 1760-х на човні, що перевозив рабів з Африки до Ямайки, і відтоді назавжди засудив цю «паскудну торгівлю» 48. Він також міг придбати рабиню в Петербурзі 1789 року, як це зробили Казанова та Сеґюр, але він знав справжню суть рабства, тому не здався своїм фантазіям.

Джонс помер 1792 року в Парижі в розпал Великої французької революції. Як герой революції американської, він був з почестями похований у Франції, визнаний громадськістю, що контрастувало з його цілковитою ізоляцією та вигнанням з Петербурґа 1789 року. Сеґюр, перейнятий відчуттям парадоксальних суперечностей Росії, думав про Джонса і дивувався тому перетворенню, завдяки якому «велика столиця стала для нього пусткою» 49. Сам Сеґюр виїхав із Петербурґа того-таки 1789 року, щойно дізнавшись про падіння Бастилії, яке викликало великий ентузіазм у Санкт-Петербурзі: «Французи, росіяни, датчани, німці, англійці, голландці — всі на вулицях вітали й обіймали одне одного, ніби звільнилися від тяжких ланцюгів, що їх сковували». Складалося враження, що Петербурґ був частиною Європи. Катерина, коли Сеґюр прийшов попрощатися з нею, не мала таких ілюзій та ентузіазму. «Ви б краще лишилися зі мною, — сказала вона, і не шукали бурі, чиєї сили ви, можливо, не уявляєте». Вона застерегла проти його власної «схильності до нової філософії та свободи» 50. Сеґюр, попри свою відданість ідеалам свободи й просвітницької філософії, готуючись до від’їзду, подарував дружині австрійського посла власного раба — калмицького хлопчика і забрав із собою як сувенір лише його портрет. Він не мав жодного зображення черкеської дівчини з Кафи, але навіть не потребував його, бо завжди міг пригадати її «прекрасний образ», дивлячись на власну дружину.

У 1699 році за Карловицькою мирною угодою турки назавжди втратили Угорщину, яка ввійшла до складу Габсбурзької імперії. Упродовж першого десятиріччя XVIII століття семигородський князь Ференц Ракоці очолив велике угорське повстання за незалежність проти Габсбурґів, але врешті-решт зазнав поразки і 1711 року залишив (116) Угорщину. Барон Франсуа де Тотт, син одного з його прибічників, народився 1733 року у вигнанні у батьків-угорців, а був вихований у Франції як француз епохи Просвітництва. Тотт був військовиком, артилерійським офіцером і належав до неофіційної французької військової ради при османському султанові, армія якого потребувала негайних реформ. У 1770-х роках Тотт навчав інженерів у Константинополі, давав поради щодо артилерії та викладав тригонометрію в новій військово-морській математичній школі 51. Як людина доби Просвітництва він, імовірно, вчив турків робити гармати за «Енциклопедією» Дідро.

Тотт у своїх спогадах, писаних французькою й опублікованих в Амстердамі 1785 року, вихвалявся, що прожив двадцять три роки в Османській імперії. Він спростовував «хибні уявлення», поширені в усіх попередніх оповідях, і виокремлював з-поміж них знамениті свідчення леді Мері Уортлі Монтеґю як приклад найбільшого наклепу. Її «Листи з турецького посольства» були «мішаниною фантазій» і «абсурдних суперечностей». Він адресував свої свідчення не «тим, хто любить фантазувати», а «тим, хто хоче знань». У дусі філософських «початкових бесід» він починав свої спогади з обговорення зв’язку між кліматом і формою правління, дуже цікавого для Монтеск’є і навіть для Руссо. Тотт заперечував тогочасну аксіому про залежність цивілізованості від географічної широти, яка передбачала зміну рівня цивілізованості уздовж осі північ — південь. Натомість він запропонував менш передбачувану сферу «деспотизму, що часом міг виникати в спекотних зонах, а подеколи близько до полярного кола», наголошуючи, що «те розмаїття звичаїв, яке сьогодні відрізняє народи, позбавило всі людські суспільства очевидної природної та первісної подібності» 52. Тож він окреслив простір від полярного Петербурґа до спекотної Туреччини і приготувався досліджувати «розмаїття манер» народів цього простору.