Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Запал, з яким Руссо підтримував Барську конфедерацію, частково був реакцією на Вольтерову зневагу до неї, котра, своєю чергою, була неминучим наслідком відданості останнього Катерині. Ідеологічні розходження просвітителів завершилися відкриттям Польщі та Росії як альтернативних втілень Східної Європи. Але зацікавлення Вольтера Польщею було так само старе, хоча й не таке палке, як і його інтерес до Росії, адже ще у «Карлі XII» він представив просвіченій публіці образи Станіслава Лещинського і Станіслава Понятовського, батька Станіслава-Авґуста. Згодом Лещинський приймав Вольтера і опікувався ним у Лотаринґії і навіть ще раз з’явився яко персонаж «Кандіда» посеред шести детронізованих королів: «Провидіння подарувало мені ще одне царство, де мені вдалося зробити більше добра, ніж усі королі сарматів зробили на берегах Вісли». 1761 року Вольтер вказав орієнтири для вимірювання відсталості Польщі у листі до французького дипломатичного представника у Варшаві П’єра Енніна: «Як і раніше, я даю полякам п’ятсот років, аби вони навчилися робити ліонські тканини і севрську порцеляну». Еннін сподівався прихилити Вольтера «на польський бік (du côté de la Pologne)», цим самим засвідчивши, що ставлення до Польщі вже стало гострополемічним питанням для філософів. Ідея визначати рівень розвитку у століттях походить з твору маркіза д’Аржансона «Міркування про давній і теперішній устрій Франції», в якому середньовічна Франція порівнювалась із сучасною Польщею. Ця книга вийшла 1764 року, але Вольтер ознайомився з рукописом ще в 1739-му. Саме до д’Аржансона звертався Вольтер, коли проголосив Польщу з її «нещасним урядом» «чудовим предметом для просторікування» 77. Після 1766 року Польща і справді стала предметом для просторікування просвічених авторів. (372)

«Carta seconda geografica del teatro della guerra presente», карта «театру теперішніх бойових дій між Росією, Османською імперією та Польщею, яка охоплює Польське королівство, поділене на воєводства, згідно з останніми спостереженнями і коментарями французьких географів, видана у Парижі 1770 року». Була вміщена у «Storia della Ultima Guerra tra la Russia e la Porta Ottomana», опублікованій у Венеції 1776 року. Ця карта «театру теперішніх бойових дій», призначена для венеціанської або паризької публіки, розміщувала землі Східної Європи в одній міжнародній площині. Польщу 1770 року, котра перебувала вже на грані поділу, виділено жирною лінією як об’єкт міжнародної уваги. Вона межує з Моравією, Молдавією й Московією, — і поділена на воєводства відповідно до «спостережень і коментарів французьких географів». (З дозволу Гатонської бібліотеки Гарвардського університету.) (373)

Катерина це чудово зрозуміла, коли під приводом захисту релігійної толерантності у Польщі втрутилася до її внутрішніх справ, надіславши Вольтерові різноманітні матеріали на цю тему, підготовані у Санкт-Петербурзі. Впродовж 1760-х років Вольтер боровся з «ганьбою» католицької нетерпимості у Франції, зокрема у справах Каласа, Сірвена і Ля Барра. Доля некатоликів у Польщі була дуже близька Вольтерові і дуже вигідна для Катерини, тож 1767 року Вольтер написав «Історико-критичне дослідження про незгоду церков Польщі», яке з’явилося під іменем Жозефа Бурдільйона, вигаданого професора-ерудита. Ця розправа, спрямована проти польського католицизму, була логічним продовженням періодичних видань і памфлетів XVIII сторіччя в протестантській Англії (а також Пруссії), які засуджували польське насильство, зокрема заворушення й екзекуції у Торуні 1724 року. Проблема Польщі у Вольтеровому дослідженні розрослася, охоплюючи й сусідні землі та окреслюючи територію імперських зазіхань Катерини: «Вона не лише встановлює релігійну терпимість вдома, а й хоче відродити її поміж своїх сусідів». Виправляючи закінчення відповідно до реалій поділу 1772 року, Вольтер дійшов висновку: «Таким було розплутування польського хаосу» 78. Це зауваження перегукувалося з Вольтеровою концепцією Східної Європи в цілому, коли він писав про те, як Катерина «розплутувала весь той хаос» від Ґданська до Дунаю.

Вольтерові не досить було розповідати про Польщу, не скориставшись нагодою поміркувати про вдачу поляків. 1767 року, коли Бурдільйон уже висловився на цю тему, Вольтер написав до Станіслава-Авґуста, закликаючи його вести політику просвіченого абсолютизму:

Ваша Величносте, цей Бурдільйон думає собі, що Польща стала б набагато багатшою, населенішою, щасливішою, якби її кріпаків було звільнено, якби вони володіли своєю душею і тілом, якби залишки ґотико-слов’яно-римсько-сарматського врядування були колись знищені володарем, що замість титулу першого сина церкви візьме титул першого сина розуму 79.