Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

У березні 1765 року Станіслав-Авґуст почав серйозніше обмірковувати ймовірний візит мадам Жоффрен: «Чи таке можливе, що ви почнете думати про здійснення подорожі до (353) Польщі?» Попри те, що він надалі писав в умовному способі, подорож виглядала щоразу реальнішою, і це викликало в нього суперечливе ставлення:

О, ma chère maman! Невже це можливо? Невже це можливо? Але ви добре знаєте, що мені вже тепер хотілося б турбуватися лише про те, аби були чудові дороги, мости, гарний нічліг, одне слово, все, що потрібно, аби ви не сказали: «Що за паскудне (vilain) королівство в мого сина!» 29

Тож він наперед приписав їй усі скарги мандрівників, XVIII століття на Східну Європу, пообіцявши водночас усунути ці вади. Певність короля в тому, що вона зглянеться на його королівство, відображала їхні відповідні ролі в листуванні, встановлюючи стосунки між двома особами і між двома окремими обшарами Європи. В її відповіді питання подорожі вперше звучало вже як вирішене, а не як фантазія в умовному способі, — подорож планувалася на наступний рік: «Я виїду з Парижа першого квітня і їхатиму поволі, так довго, як земля нестиме мене до підніжжя вашого трону, і там я помру у ваших обіймах від радості, втіхи і любові!» Однак вона перебувала ще не в повному екстазі, аби не нагадати королеві, що він обіцяв турбуватися про зручність під час подорожі.

Мій найдорожчий сину, всі дороги, що вестимуть мене до цієї щасливої миті, здаватимуться мені чудовими, я не судитиму про них доти, доки не поїду від вас, бо тоді вони напевно здадуться мені жахливими. Я сміялася, читаючи, що ви думаєте, ніби я вигукну: «Що за паскудне королівство в мого сина!» Звісно, я вважатиму його негідним вас 30.

Так само, як Руссо, котрий поквапився проголосити поляків «гідними» свободи, мадам Жоффрен готувалася визнати їх негідними просвіченого монарха. Вона сміялася з короля, який очікував від неї несхвального вигуку, але тільки тому, що він мав рацію.

«Паскудність», недостойність кожного шляху, кожного мосту у Східній Європі робила просвічений абсолютизм таким украй необхідним для неї. Західноєвропейське Просвітництво збудувало власну імперію приписового впливу, (354) а мадам Жоффрен, готуючись до подорожі, навіть приміряла на себе корону. «Так, так, я вирушу, як цариця Савська, захоплюватися вашою мудрістю», — проголосила вона. «Якщо мій син король, я можу порівнювати себе з королевою». Так відбулась уявна коронація мадам Жоффрен, яка щосереди увечері головувала над паризькими філософами, смикаючи за невидимі віжки. Чи спадали їй думки про владу й завоювання? Її донька, мадам де ля Ферте-Імбо, твердила, що мадам Жоффрен мала «душу Александра» 31.

Мадам Жоффрен написала до короля у травні, аби підтвердити, що подорож не здавалася їй «неможливою», і оголосити, що вона «не налякана й не схильна до жіночих слабкостей», а також поміркувати про причини, через які її подорож до Польщі була невідкладна.

Я не зможу роками підтримувати з вами спілкування, не оновлюючи уявлень про ваш дух, його широту, його природу і його здібності. (…) Наше спілкування стане нудним, якщо все, що я казатиму вам, уже не стосуватиметься того всього, що ви відчуваєте і що вас оточує 32.

Тож подорож ставала необхідною задля життєздатності їхнього листування. Бо саме лист був основною формою «спілкування» між їхніми далекими країнами, і кількамісячне перебування мадам Жоффрен у Польщі мало виправдати багаторічне листування. Без цієї подорожі вона не знатиме посправжньому свого кореспондента і нічого не знатиме про все, «що вас оточує». Оточувала його Польща. Вона писала про його двір та придворних як про «численне і різнорідне оточення (d’entours)». Лист закінчувався потрійним закликом дотримуватися високих стандартів їхнього листування: «Щирість, щирість і ще раз щирість!» 33. Так само, як Руссо, мадам Жоффрен, пишучи до Польщі, відчувала, що їх розділяла завіса нез’ясованої проглядності.

Король також хвилювався: «Ma chère maman, я віддав би всі скарби світу, аби тільки мати змогу щодня проводити хоча б годину з вами, і все-таки мене лякає страшенна різниця, яку (355) ви побачите між тим, що оточує вас у вашій країні, і тим, що ви знайдете тут». Географічна відстань позначала «страшенну різницю», нездоланну прірву:

Безумовно, ви побачили багато, але вам не доводилось пересуватись на таку відстань, ви ніколи, так би мовити, не залишали Парижа, а тепер одразу потрапите в далечезну Польщу (jusqu’en Pologne)! Ні, я повірю в це лише тоді, коли побачу вас тут, і, зізнаюся, боюся цього майже так само, як і прагну 34.