Ларрі Вульф - Винайдення Східної Європи - Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

Руссо задумував «Міркування» яко твір не лише про Польщу, а й для Польщі: «Нації, для якої (pour laquelle) працюєш». Ці слова містили подвійний сенс покровительства й наставляння; Польща замовила твір, а тепер він наставляв її. У першому реченні Руссо вказує і замовника, і основне джерело: «Опис врядування Польщі, що його склав граф Вієльгорський, і міркування туди додані, повчальні для кожного (quiconque), хто забажає скласти план перетворення (refonte) цього врядування» 4. Конкретним «кожним» (quiconque) у цьому випадку був сам Руссо, але Польщу він подавав яко предмет для роздумів кожного, загалом запрошуючи всіх — просвічену публіку — висловлювати свої міркування. Роки, що минули між антиросійським повстанням Барської конфедерації 1768 року і шоком першого поділу 1772 року, справді привернули до Польщі увагу загалу. Крім Вольтера і Руссо, котрі відкрито займали у цьому питанні кардинально протилежні позиції, цей період також надихнув такі незвичні твори, як-от роман у листах «Мандри молодого графа Потовського» Марата й довга та пристрасна «Історія неспокою в Польщі» Казанови.

Міхал Вієльгорський прибув до Парижа у 1770 році яко представник Барської конфедерації. Там він намагався перетворити просту симпатію Шуазеля на активнішу підтримку з боку французького уряду, але міністерство Шуазеля не втрималося до кінця року, тож найбільшого дипломатичного успіху Вієльгорський досягнув серед філософів-просвітителів. Вієльгорський, нібито збираючи поради для конституційної реформи в Польщі, консолідував інтелектуальну (340) підтримку справи конфедератів і не тільки заручився нею, а й навіть надихнув на створення відповідних рукописів абата Маблі й самого Руссо. «Спосіб врядування та закони Польщі» Маблі та «Міркування» Руссо було написано між 1770 і 1772 роками, але жоден з них не вийшов тоді друком. Твір самого Вієльгорського, який Руссо визнав за головне джерело своїх «Міркувань», вийшов французькою мовою 1775 року в Лондоні; у ньому автор уже покликається на Руссо для обґрунтування своїх ідей. Тією самою мірою, якою «Міркування» Руссо спираються на «опис» Вієльгорського, рекомендації щодо виправлення польського врядування, які вийшли з-під пера першого, були інтелектуально далекими від свого предмета — від самої Польщі.

Руссо намагався знайти літературне розв’язання проблеми відстані між собою й предметом дослідження, вдавшись до епістолярної форми. Він був чужоземцем, який нічого не знав про Польщу «на місці», тому відмовився від образу експерта, який усе знає, і написав «Міркування» здебільшого у формі відкритого листа до поляків і Польщі. Інтелектуальна прірва, яка відділяла автора від його предмета, перетворювалася на епістолярний простір, що відокремлював Західну Європу від Східної. «Хай вам щастить, мужні поляки», — писав Руссо, несподівано вдаючись до прямого звернення у вступному розділі під назвою «Стан питання». Відтепер друга особа стала наративним засобом, який відображав його філософський зв’язок із темою Польщі у вигляді епістолярного зв’язку з поляками: «Ви любите свободу, отже ви гідні її, ви захищали її від могутнього й підступного загарбника» 5. Написані у формі листа, адресованого цілій нації, «Міркування» за формою і за змістом разюче відрізнялися від приватних листів Вольтера до однієї особи, абсолютного монарха, яка й була тим самим «могутнім і підступним загарбником» з листа Руссо.

Розглядаючи політичні інституції Польщі, Руссо виступав радше за дрібні покращення, ніж за великі реформи, аби не заглушити рослин, які вже проросли, новим насінням: «Виправте, де вийде, вади вашої конституції, але не зневажайте того, що робить вас тими, ким ви є». Ось так за допомоги другої особи Руссо переформулював свої критичні зауваження на адресу Петра, котрий намагався зробити (341) росіян тими, «ким вони не були». Шануючи польські установи, Руссо навіть радив зберегти liberum veto — принцип, що вимагав парламентарної одностайності, але при цьому засуджував надмірне «варварське» застосування цього принципу і пропонував карати на горло за зловживання ним. Загалом, попри те, що в «Суспільній угоді» Руссо відвів «законодавцеві» надзвичайно важливу роль, він стримано зреаґував, коли Вієльгорський запропонував йому місію такого законодавця для Польщі. Натомість він порадив, щоб зміни здійснювалися лише «з граничною обережністю». Оскільки закон мусив керувати «серцями громадян», основне питання для Руссо полягало в тому, «як керувати серцями і прищепити їм любов до країни та її законів?» 6. Порушивши це питання, «Міркування» перетворилися з критики польського устрою на ориґінальне дослідження з політичної теорії доби Просвітництва.