Андрій Куліш - Голодомор 1932-1933 - Причини, жертви, злочинці

Чим більше посилювався голод, тим більший розмах набували реквізиції останніх залишків зерна, тим масштабнішими ставала репресії по відношенню до селян та керівників господарств, які вже не мали можливости його здавати. Оп'янілі від крови розстріляних, стогону матерів та плачу голодних дітей, товаріщі договорились до того, що навіть незданий насіннєвий фонд розглядали як розкрадання колгоспного хліба. З постанови Київського обласного комітету партії від 7 січня 1933 p.: "Всі РПК на випадок, коли в так званих насіннєвих фондах колгоспів після 15 січня буде виявлено продовольче зерно, нездане в обмін, будуть розглядатися як такі, що злісно приводять колгоспи до розкрадання колгоспного хліба і притягатимуться до партійної відповідальности" [2, с.317].

З довідки відділу агітаційно-масових кампаній ЦК КП(б)У від 8 січня 1933 р.: "Божедаровский район. Секретарь Рыковского сельсовета задержал вывоз посевфонда в течение 3 дней, за саботаж секретарь исключен из партии и предан суду… После вывоза посевфондов у многих партийцев опустились руки, не знают, что делать, растерялись… В последнюю пятидневку вместе с вывозом посевматериала, вывезено 80 % наличия учительського фонда. Оставшиеся 20 % учительського фонда обеспечивают учителей, примерно, на 1,5–2 месяца…" [2, с.320, 321].

Вивіз всього наявного хліба з колгоспів викликав велику стурбованість навіть деяких районних партійних комітетів. Про це свідчить довідка Харківського обкому партії від 9 січня 1933 р.: "Вывоз так называемых посевных фондов из колхозов… встретил большое сопротивление не только со стороны колхозов, но и со стороны некоторых райпарткомов и отдельных уполномоченных области… райпарткомы и уполномоченные многих районов уже поднимают крик о том, что все фонды исчерпаны и что нет больше запасов для вывозки хлеба из колхозов…" [2, с.322].

В січні продовжувалось активне вилучення сільгоспродуктів та реквізиції худоби у селян. Але навіть аби в січні "хлібозаготівля" була припинена, то вже в лютому-березні розпочався б масовий голод, бо в одних господарствах хліба залишалось на 1–2 місяці, а в інших його зовсім не було. Про це свідчать доповідні записки компартійних функціонерів, які довгий час перебували в сільських районах й добре знали, що там відбувається. Так, А.Хвиля, завідуючий агітпромвідділом ЦК КП(б)У, що перебував в Одеській области як уповноважений ЦК з питань хлібозаготівель, у доповідній записці від 10 січня 1933 р. "Про факти приховування хліба, куркульського саботажу у Снігурівському районі Одеської области" пише: "…Виявлено ям 136. В них знайдено хліба 275 ц… Безспірно стягнуто хліб у 136 господарствах. Вилучено там хліба 225 ц. Стягнуто м'ясом (штрафом по району) — 159 ц… Виявлено і виключено з колгоспів 325 куркулів. Відібрано у них хліба 182 ц. Стягнуто штрафів 26467 крб. 35 куркулів віддано до суду. Виключено ледарів з колгоспів 123 чоловіка. Відібрано у них хліба — 95 ц…" [2, с.327].

А тепер порахуємо. По Снігурівському району у 720 господарствах відібрано 777 ц хліба, в середньому по 108 кг на господарство (сім'ю). Якщо вважати, що в середній сім'ї 5 чоловік, а для підтримки біологічного існування (щоб не померти з голоду) потрібен 1 кг на 3 дні, то вилученого хліба вистачило б на 65 днів. А вилучали все, що знаходили. Тепер ці 720 сімей мали померти вже в березні. А у скількох тисяч сімей хліб не відібрали з тієї простої причини, що його у них вже не було? Про це Хвиля не пише. Цікаво, що з тих 720 сімей менше всього хліба мали "куркулі", всього лише по 56 кг на господарство.

Куди ж поділася вся ота величезна кількість хліба та інших з'їсних продуктів, що були відняті в українських селян? Навіть аби все те багатство було використане з найблагороднішою метою, то й тоді це було б нічим не виправдане зумисне вбивство десяти мільйонів українців. Але ніякої "благородної мети" не було. Це був добре організований та добре спланований злочин. Невелика частина вилученого зерна пішла на експорт, частина була з'їжена в містах та промислових центрах, а значна частина, можливо, найбільша, була зумисно або не зумисно знищена. "Преса друкувала десятки повідомлень про те, як це сталося: на станції Київ-Петрівка велика купа пшениці просто згнила; на Тракторному збиральному пункті затопило 20 залізничних вагонів зерна; у Червонограді пшениця згнила в тюках; у Бахмачі її вивантажили на землю, де вона й згнила, тощо… Врешті-решт англійське посольство, посилаючись на думку німецького сільськогосподарського експерта, доповіло, що "можливо, до 30 % врожаю втрачено". Навіть значно нижчої цифри вистачило б, щоб різко змінити становище селянина" [1, с.298]. Кілька тисяч тон картоплі, зваленої на землю під відкритим небом, згнило поблизу Люботина, що під Харковом. Все це звалене, затоплене негайно обносилось колючим дротом та охоронялось загонами військ ГПУ до повного загнивання, щоб голодні селяни не могли ним скористатись, щоб вони мали можливість померти від голоду.