Матвей Шестопал - Євреї на Україні

[335] БСЭ, т.8, М.,1927, с.115, 116.

[336] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.1, с.378.

[337] Там само, с.379.

[338] М.П.Драгоманов. Евреи и поляки, с.138, 141.

[339] БСЭ, т.24, с.96.

[340] БСЭ. т.8, М.,1927, с.117.

[341] “Основа”, 1862, січень, с.47.

[342] “Більшовик України”, 1928, № 6, с.64.

[343] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.22, с.310.

[344] Н.Н.Попов. Очерк истории КП(б)У, с.217.

[345] “Більшовик України”, 1928, № 6, с.18.

[346] М.М.Попов. Вказ. праця, с.319.

[347] “Більшовик України”, 1928, № 6, с.19.

[348] И.В.Сталін. Твори, т.5, с.48.

[349] Ю.Смолич. Розповідь про неспокій, ч.1, К.,1968, с.235.

[350] В.І.Ленін. Твори, т.7, с.78.

[351] БСЭ. т.24, с.92, 93.

[352] БСЭ. т.33. М.,1938, с.631.

[353] Сионизм — отравленное оружие империализма, с.275.

[354] БСЭ, т.24, с.86.

[355] “Укр. істор. журнал”, 1971, № 7, с.62.

[356] К.Воблий. Економічна географія України, ДВУ, 1925, с.51.

[357] Рад. енциклопедія історії України, т.1, К.,1969, с.125.

[358] А.Эдельман. Современность и иудаизм. Ужгород, 1970, с. 91–92.

[359] “Правда”, 18 декабря 1971.

[360] СС в действии. Документы о преступлениях СС. Пер. с нем., М., 1960, с.150.

[361] В.І Ленін про Україну, с.365.

[362] Нариси історії КП України, К.,1961, с.232.

[363] Второй конгресс Коминтерна. Стенограф. отчет, М.,1921, с.175.

[364] Протоколы ІІ съезда КП(б)У. К.,1919, с.72.

[365] Нариси історії КП України, К.,1961, с. 217–218.

[366] В.І.Наулко. Етнічний склад населення УРСР, К.,1965, с.91.

[367] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.8, с.548.

[368] Ленін про Україну, с.615.

[369] Двенадцатый съезд РКП(б). Стенограф. отчет, с.596.

[370] Там само, с.612.

[371] В.Винниченко. Відродження нації, ч.ІІ, с.272.

[372] Н.Н.Попов. Вказ. праця, с.299.

[373] Двенадцатый съезд РКП(б), с.572.

[374] “Більшовик України”, 1928, № 6, с.16.

[375] Газ. “Комуніст”, 16 червня 1926.

[376] К.Маркс. Викриття дипломатичної історії XVІІІ століття (машинопис зберігається у відділі рукописів Публ. бібліотеки АН УРСР у Києві).

[377] Нариси історії КП України, К.,1961, с.388.

[378] Рад. енциклопедія історії України, т.І, с.514. 1920 р.

[379] XІІІ пленум ИККИ. Стенограф. отчет, М., 1934, с.112.

[380] П.Ю.Шелест. Україно наша Радянська, К.,1970, с.60.

[381] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.18. с.582.

[382] С.Ю.Витте. Восп., т.1, с.88.

[383] Там само, с.119.

[384] Там само, т.2, с.22, 229; т.3, с.66.

[385] Там само, т.3, с.63.

[386] К.Маркс і Ф.Енгельс. Твори, т.35, с.209.

Наприкінці минулого сторіччя, в 1895 р., на книжковому ринку Відня з’явилася брошура під назвою “Єврейська держава”. У цій брошурі говорилося про майбутнє євреїв, про необхідність створення єврейської держави як єдиної умови їхнього національного порятунку.

Автор брошури Теодор Герцль — син місцевого купця, австрійський журналіст, один із редакторів ліберальної віденської газети “Нойє фрайє прессе”. (На сторінках цієї газети дуже часто виступали галицькі та буковинські діячі в обороні прав українського народу). Справжнє прізвище Герцля — Веніамін Зев. Він зрікся свого єврейського імені і походження, асимілювався, тобто тимчасово “розчинився”, у середовищі австро-угорської буржуазії і прийняв ім’я Герцля. Він, кажуть, не знав історії народу, політичним вождем якого збирався стати, йому нібито була далека і єврейська мова, якою він не міг ні читати, ні писати, ні говорити. Це, проте, не перешкодило йому очолити рух, який оформився на Першому конгресі сіоністів у Базелі (Швейцарія) в 1897 р.

Уже зазначалося, що задовго до Герцля основоположні ідеї сіонізму були сформульовані діячами українського єврейства — одеситом Л.Пінцкером у його брошурі “Самоемансипація” та у висловлюваннях київського лікаря М.Е.Мандельштама про потребу для єврейського народу “власного грунту”, власного кутка. Але Герцль зробив це грунтовніше, а головне — від слів перейшов до діла, давши теорії силу організації. З моменту виникнення руху сіоністам вдалося посісти панівне становище серед єврейства, і тепер вони, з огляду на особливе становище євреїв у сучасному світі, становлять серйозний фактор міжнародної політики, ігнорувати який не тільки неможливо, а й небезпечно. Газета “Правда” писала: “Можно со всей определенностью утверждать, что сионизм в настоящее время выступает как одна из самых активных и действенных антисоветских и антикоммунистических сил, состоящих на службе империализма”. 387

Довгий час сіонізм лишався в тіні, даючи змогу від імені єврейства діяти бундівцям, соціал-демократам, марксистам-ленінцям на сіоністській заквасці. Щоб ті не забиралися надто “вліво”, було створено ряд псевдонаукових теорій і філософських доктрин, у підгрунті яких лежать реакційні ідеї єврейського шовінізму й іудаїзму. Ці теоретичні догми мали відігравати роль обмежувальних знаків для не в міру гарячих голів і водночас виконувати функцію маяків, на які можна було б орієнтуватися в бурхливому морі політичних подій. Так виникли концепції про богообраність і месіанізм євреїв, про їхню особливу долю і покликання в світі, про одвічну єдність, безкласовість, природний інтернаціоналізм євреїв.