Про нечувані утиски, яких українці зазнавали од євреїв у ту тяжку для нашого народу епоху, існує одностайна думка і сучасників, і літописців, і істориків. Але найкрасномовніше і найправдивіше свідчення цього лишив нам сам народ у своїх думах та історичних піснях. Наводимо одну з дум.
Як од Кумівщини да до Хмельнищини,
Як од Хмельнищини да до Брянщини,
Як од Брянщини да до сього ж то дня,
Як у землі Кралевській да добра не було:
Як жиди-рандарі
Всі шляхи козацькі зарандовали,
Що на одній милі
Да по три шинки становили, —
Становили шинки по долинах,
Заводили щогли по високих могилах.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі торги зарандовали
Да брали мито-промито:
Од возового по півзолотого,
Од пішого-пішаниці по три денежки мита брали,
Од небораки-старця Брали кури да яйця,
Да іще питає: “Ци нема, котик, сце цого?”
Іще ж жиди-рандарі У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі церкви зарандовали:
Котрому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину появити,
То не йди до попа благословитьця,
Да пійди до жида-рандаря да полож шостак,
Щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
Іще ж то которому б то козаку альбо мужику дав Бог дитину одружити
То не йди до попа благословитьця,
Та пійди до жида-рандаря да полож битий таляр,
Щоб позволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити.
Іще ж то жиди-рандарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі ріки зарандовали:
Перва на Самарі,
Друга на Саксані,
Трейтя на Гнилій,
Четверта на Пробійній,
П’ята на річці Кудесці.
Котрий то б козак альбо мужик ісхотів риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити,
То не йди до пана благословитьця,
Да пійди до жида-рандаря да поступи йому часть оддать,
Щоб позволив на річці риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити. 85
О.Єфименко з приводу цих дум писала:
“Ни одной жалобы на жидов-рандарей, которые “зарандовали всі козацькі шляхи і на одній милі по три шинки становили, зарандовали всі козацькі торги, козацькі церкви, козацькі ріки”, ни одного гневного восклицания, злобного эпитета. И между тем, несмотря на спокойный, даже как бы обьективный тон, эти думы, очевидно современные по происхождению описываемому в них времени, звучат такой напряженностью, что становится жутко”. 86
Цей своєрідний вияв українсько-єврейських стосунків епохи XVІ-XVІІ ст. надзвичайно промовистий і повчальний. Він показує з одного боку, до яких меж нечуваного безправ’я і людського пониження може довести будь-яку націю чужоземне панування. З другого — маємо тут зримий вияв нахабства й цинізму, гендлярської суті єврейства. На Україні чи в будь-якій іншій точці земної кулі вона виявляється в одній і тій самій огидній подобі: в патологічному прагненні до наживи у будь-який спосіб і будь-якою ціною. Тільки маючи на оці таку або подібну їй життєву ситуацію, Маркс у статті “До єврейського питання” міг написати свої знамениті слова:
“Якою є світська основа єврейства? Практична потреба, своєкорисливість. Яким є світський культ єврея? Торгашество. Хто його світський бог? Гроші… Гроші — це ревнивий бог Ізраїлю, перед лицем якого не повинно бути ніякого іншого бога”.87
Золото, влада завжди були джерелом жорстокості, злочинів, невситимої пристрасті і пекельної жадоби людей. Але для єврея в грошах — весь його світ земний і небесний. Немає такого злочину, такого самоприниження, на які б не пішов іудей заради огидного металу. У поемі І.Франка “По-людськи” один єврей із числа “навернених грішників” розповідає, як він у надії на винагороду догоджав графові. Бачить, що пан любить бити селян і смакувати їхніми стражданнями, і єврей робив так, що в селі протягом тижня не було жодного небитого, тільки стояв ненастанний плач жертв садистської сваволі. І так в усьому:
Бачу, що пан любить гроші —
Бачу: любить пан дівчата,
Я данини все нові
Хоч мав жінку й дочок п’ять, —
Винаходжу: празникові,
Вже я духом все обладжу…
Хмелеві та грибові.
Тьфу, аж гидко се казать!
Про своїх одновірців на Україні він говорить:
Плем’я наше в сьому краю.
Сотні літ чуже йому…
Ссучи з нього кров саму, —
Ми — мов п’явка, що не має
Сотні літ живучи в ньому,
Свої крові — з других ссе. 88
Читать дальше