Справедливу оцінку діяльності євреїв на Україні дано в радянській науковій літературі. Так, у Великій Рад. Енциклопедії сказано:
“Играя роль капиталистического посредника между городом и деревней, еврей-торговец, шинкарь становился предметом ненависти окружающего населення”.79 У першій книзі багатотомної Історії української літератури можна знайти такі слова: “Орендарі, що обліпили своїми шинкам всі села і міста, були справжнім народним лихом”. 80
На жаль, як до революції, так і в наш час знаходяться “жалісливі” діячі, які з метою виправдати євреїв готові, всупереч історичній правді, валити все лише на поляків. Такий поважний письменник, як Михайло Старицький, у своєму романі про гайдамаччину “Останні орли” не без стороннього впливу робить спробу взяти під захист орендарів, життя яких, мовляв, “теж було не веселим”. У тексті твору один орендар заявляє буквально таке: поляки “нашими руками собі жар загрібають: оддають — та де там оддають! — канчуками накидають нам оренду хлопських шляхів… а ті до ножа тягнуть”. 81
Сучасний автор, член-кор. АН СРСР І.Брагінський (єврей за походженням), також з серйозним виглядом твердить, ніби головною виною всьому були поляки, які доручили євреям таку неприємну роботу, як дерти з українців шкуру. В журналі “Коммунист” Брагінський пише:
“Во многих странах между помещиком и подневольным крестьянином стоял еврей-посредник — управляющий имением, скупщик, человек, ко всему прочему, иной веры. Накопившийся крестьянский гнев часто направлялся именно на него, а не на барина, пребывавшего где-то вдали и часто неведомого крестьянину”. 82
Послухавши Брагінського, можна подумати, що єврей-орендар, який розпоряджався життям і смертю десятків тисяч українських селян, ніякий не експлуататор, а безневинна жертва, котру ненавиділи тільки тому, що в цей час польського пана “не було вдома…” На відміну від деяких велемудрих академіків, простодушні українські селяни мали природний глузд і замість того, щоб чекати “неведомого” їм номінального пана, тягли до гілляки реального їхнього мучителя.
У практиці політичних відносин не було випадку, щоб загарбник, прийшовши до своєї жертви, сказав: я буду тебе грабувати. Для прикриття своїх справжніх цілей він придумує тисячі різних причин. Поляки, наприклад, несли на Україну “світло цивілізації”, а вивозили назад плоди української праці. Росіяни завжди подавали руку “братньої допомоги”, поки не прибрали до рук Україну. А євреї… євреї, як видно, єдині прийшли сюди з добром, тільки й їх “примусили”, бачте, чинити нам зло…
Приховувати правду про експлуатацію українців — значить, виправдувати дії євреїв, давати привід для продовження цієї експлуатації в інший час і в нових формах. Балачки про те, що євреїв нібито примушували грабувати українців, мають на меті одне — виправдати їхню спілку з експлуататорами.
В особі євреїв польська влада бачила не тільки прекрасне знаряддя для витискування соків з підвладного населення, а й важливий чинник, що сприяв окатоличенню і денаціоналізації українців. Беручи в оренду панські маєтки, землі, шинки і навіть церкви на Україні, євреї виконували найбруднішу роботу в здійсненні системи соціального визиску, національного гноблення і релігійного гніту українського народу.
В “Історії Русів”, уперше частково опублікованій ще Пушкіним, розповідається про ганебне єврейське “скверноприбытчество” на грунті релігії.
“…Церкви несогласившихся на унию прихожан отданы жидам в аренду, и получена за всякую в них отправку денежная плата от одного до пяти талероц, а за крещение младенцев и похороны мертвых от одного до четырех талеров. Жиды яко непримиримые враги христианства, сии вселенские побродяги и притча в человечестве, с восхищением принялись за такое надежное для них скверноприбытчество и тотчас ключи церковные и веревки колокольные отобрали к себе в корчмы. При всякой требе христианской повинен ктитор идти к жиду торжиться с ним и, по важности отправы, платить за нее и выпросить ключи; а жид при том, насмеявшись довольно богослужению христианскому и прехуливши все, христианами чинимое, называя его языческим или, по их, гойским, приказывал ктитору возвращать ему ключи”. 83
З православного єврей дер навіть за право святити паску на Великдень. У тій же “Історії Русів” читаємо:
“В знатнейших городах и торжищах отдан сбор пасочный также в аренду или откуп жидам, которые, взимая дань сию без пощады, располагали еще и число пасок, какому хозяину сколько по числу семейства иметь их должно, и потому силою их накидали. А у таковых хозяев, кои сами пекли пасочные хлебы, досматривали жиды и ценили при церквях на их освящении, намечая все хлебы как базарные, так и в домах печеные, крейдою и углем, чтобы они от дани не угонзнули. И так производя над христианами в их собственной земле такую тяжкую наругу, сами между тем отправляли пасхи свои свободно и проклинали христиан и веру их в синагогах своих, на русской земле устроенных, невозбранно. А поляки, тем утешаясь, все пособия и потачки жидам давали”. 84
Читать дальше