Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

На виконання цієї резолюції Сталін уже 13 грудня опублікував в «Правде» «Відповідь товаришам українцям в тилу і на фронті». Вибравши найхарактерніші питання, нарком зробив спробу дати на них лаконічні пояснення. Він доводив, передусім, що «конфлікт виник не між народами Росії і України, а між Радою Народних Комісарів і Генеральним секретаріатом Ради», що «конфлікт виник не в питанні про централізм і самовизначення, а в трьох конкретних питаннях».

Перше. Накази по фронту Генерального секретаря військових справ Петлюри, згідно з якими солдати-українці закликалися в Україну, що загрожувало повною дезорганізацією фронту. Друге. Роззброєння червоногвардійських загонів, репресії проти Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Третє. Відмова Центральною Радою пропускати революційні війська для боротьби з каледінцями.

У статті Сталіна, на відміну від тогочасних обережних дипломатичних висловлювань Леніна, містяться слова про визнання Української Народної Республіки: «Кажуть, що конфлікт виник у питанні про Українську республіку, що Рада Народних Комісарів не визнає Української Республіки. Чи вірно це? Ні, невірно. Рада Народних Комісарів офіціально визнала Українську республіку в «ультиматумі» і «відповіді Петроградському українському штабові» 364 . І хоч далі Й. Сталін говорить, що РНК може визнати лише таку республіку, в якій господарем буде народ, правлячі кола якої не будуть вести контрреволюційної політики.

Торкаючись можливих перспектив розвитку подій, нарком у справах національностей писав: «Одно з двох:

або Рада порве з Каледіним, простягне руку Радам і відкриє дорогу революційним військам проти контрреволюційного кубла на Дону, — і тоді робітники й солдати України і Росії закріплять свій революційний союз новим спалахом братання;

або Рада не захоче порвати з Каледіним, дорогу революційним військам не відкриє, і тоді Генеральний секретаріат Ради доб’ється того, чого марно добивалися вороги народу, тобто пролиття крові братніх народів.

Від свідомості й революційності українських робітників і солдатів залежить закликати до порядку свій Генеральний секретаріат або переобрати його в інтересах мирного розв’язання небезпечного конфлікту.

Від стійкості й рішучості українських робітників і солдатів залежить змусити Генеральний Секретаріат ясно висловитися, за який союз він стоїть тепер: за союз із Каледіним і Родзянком проти революції чи за союз із Радою Народних Комісарів проти кадетсько-генеральської контрреволюції. Справа мирного розв’язання конфлікту в руках українського народу» 365 .

Практично всі означені положення склали лейтмотив промови Сталіна на засіданні ВЦВК 14 грудня 1917 року. Правда, нарком пішов у своїх висновках далі і не зупинився перед прямими погрозами: «Якщо Рада перешкоджатиме нашому просуванню проти Каледіна, заслоняючи його собою, то удари, спрямовані проти Каледіна, впадуть на Раду. Рада Народних Комісарів не спиниться перед рішучою боротьбою проти Ради… 366 .

Згадавши в промові про перехоплену РНС шифровану телеграму, з якої стало відомо про таємні зв’язки Української Ради з французькою військовою місією, домовленість відтягнення миру до весни, про приєднання до цього союзу Каледіна, Сталін наступного дня опублікував з цього приводу у «Правді» спеціальну статтю «Що таке Українська Рада?». Тут Сталін вдається не лише до політичної аргументації і логіки, але й до відвертих неприязних висловлювань на адресу політичних суперників. Лапідарні й настільки ж категоричні сталінські висновки скоріше нагадують політичний вирок:

«Рада, або, вірніше, її Генеральний секретаріат, є уряд зрадників соціалізму, які для обману мас називають себе соціалістами. Точнісінько як уряд Керенського і Савінкова, що теж називали себе соціалістами.

Рада, або, вірніше, її Генеральний секретаріат, є буржуазний уряд, який бореться з Радами в союзі з Каледіним. Раніше уряд Керенського в союзі з Корніловим роззброював Ради Росії. Тепер уряд Ради в союзі з Каледіним роззброює Ради України.

Рада, або, вірніше, її Генеральний секретаріат, є буржуазний уряд, який бореться в союзі з англо-французькими капіталістами проти миру. Раніш уряд Керенського відтягував справу миру, прирікаючи мільйони солдатів на роль гарматного м’яса. Тепер уряд Ради намагається зірвати справу миру, «відтягнувши перемир’я до весни». Уряд Керенського був скинутий за це спільними зусиллями робітників і солдатів Росії.