Валерій Солдатенко - Революційна доба в Україні (1917–1920 роки) - логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

На запитання Сталіна, чи може РНК розраховувати на дружне ставлення Української Ради, Порш відповів, що Рада буде підтримувати центральний федеративний уряд, який створять усі обласні уряди Росії. У відповідь на сталінські запитання, «які ставлення Ваші і Центральної Ради до місцевих Рад на Україні? Чи є у Вас контакти з місцевими більшовицькими організаціями?» Порш висловив невдоволення тим, що більшовики наполягають на скликанні Всеукраїнського з’їзду Рад для обрання нового складу Центральної Ради, заявив про його «непотрібність», доводив, що Рада — це і є Рада («Совет») України, а агітація за з’їзд «нервує всі демократичні українські і навіть неукраїнські організації! заважає скликанню Всеукраїнських Установчих Зборів.

Коли черга дійшла до Бакинського, він, характеризуючи становище в Києві, сказав: «Влада в Києві в руках Центральної Ради, яка не вважає за можливе передачу влади на місцях Радам».

Сталін же, очевидно, знав про намір київських більшовиків якнайшвидше скликати з’їзд Рад спільно з Українською Радою і, одержавши коротку інформацію від Порша і Бакинського, миттєво визначився. «Ми думаємо, — вказав він від імені ЦК РСДРП(б) і Радянського уряду, — що абсолютно необхідний крайовий з’їзд (Рад) робітничих, солдатській і селянських депутатів України… Ми всі вважаємо, що ви — кияни, одесити, харківчани, катеринославці та інші — повинні негайно взятись за скликання такого з’їзду».

Виявляючи певну гнучкість щодо рішення київських більшовиків про скликання з’їзду спільно з Центральною Радою, Сталін і не спростовував його, і не наполягав на ньому. Більше того, він запропонував у разі відмови Ради від більшовицької пропозиції скликати з’їзд самостійно. На завершення Сталін ще раз наголосив: «Ще раз повторюю нашу спільну думку: негайно скликати крайовий з’їзд (Рад) робітничих, солдатських і селянських депутатів на Україні. Питання про Радянську владу в центрі і на місцях не допускають жодних поступок. Іншого способу утворення крайової влади і іншої її форми я собі не можу уявити» 359 .

Думається, ця розмова багато в чому була ключовою щодо визначення стосунків РНК і Українською Радою. Сталін виклав принципове визнання Радянською владою права націй на самовизначення і запропонував двосторонні переговори, підтримавши водночас ідею скликання Всеукраїнського з’їзду Рад.

Одержані власні враження, безумовно, грали значну роль у подальшому, хоч, природно, і коригувалися новими подіями. Уже 19 листопада на вимогу Сталіна на засіданні РНК було поставлено як термінове «Питання про Україну і Раду». Після доповідей Г. Пятакова і Й. Сталіна останньому було доручено «скликати 20.ХІ вранці особливу комісію, яка повинна всебічно з’ясувати становище справ, переговорити по прямому проводу, висунути кандидата на посаду уповноваженого від уряду для поїздки на Україну…» 360 .

2 грудня на пропозицію Менжинського на засіданні РНК було заслухано доповідь Сталіна з українського питання у зв’язку з інструкцією головнокомандуючому М. Криленку, яку мав дати Сталін по телефону. Протокольний запис недосконалий. Зокрема, не можна з абсолютною впевненістю говорити, передаються тези доповіді чи положення інструкції. Та що б то не було, запис викликав безперечний інтерес:

«1) Війська проти Каледіна просуваються через Україну, не рахуючись з наслідками;

2) Офіційно визнаючи Незалежну Українську Республіку Рад з конфіскацією землі у поміщиків.

Дати відповідну інструкцію Криленко по телеграфу» 361 . Криленка турбувало, що Рада перешкоджала перекиданню військ через Україну на Дон для боротьби з Каледіним, і Сталін запропонував метод так би мовити подвійного тиску: війська перекидати, не рахуючись ні з чим, а Раді дати зрозуміти, що мова може бути лише про визнання не УНР, яку вона репрезентувала, а «Незалежної Української Республіки Рад». На додаток останнє посилювалося соціальним аспектом — визнаватися буде те державне утворення, яке зробить рішучий крок на шляху ліквідації поміщицького землеволодіння, тобто на шляху обраному і здійснюваному Радянською владою.

Проте РНК вирішив наступного дня ще раз обговорити питання про ставлення до Української Ради, результатом чого став написаний Леніним і Троцьким Маніфест, у редагуванні якого взяв участь Сталін 362 .

Розглянувши відповідь Української Ради на ультиматум РНК 5 грудня 1917 р., було ухвалено визнати «відповідь Ради незадовільною, вважати Раду у стані війни з нами. Доручити комісії у складі товаришів Леніна, Троцького і Сталіна вжити відповідних активних заходів по зносинам зі Ставкою і випустити від імені Ради Народних Комісарів дві відозви — до Українського народу і до солдат. Вважати цю комісію повноважною діяти від імені Ради Народних Комісарів» 363 .