Андрій Харук: Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр

Набагато гіршим, ніж у винищувальній, було становище у розвідувальній авіації. Наймасовішими літаками цього призначення на Південно-Західному і Румунському фронтах були «Фармани» та «Вуазени» різних модифікацій — їх нараховувалось відповідно 47 та 20. Ці машини являли собою громіздкі біплани із штовхаючими гвинтами та малопотужними двигунами. Характерне розташування гвинта на цих літаках перекривало хвостові сектори обстрілу для бортового кулемета, роблячи літак практично беззахисним від атак винищувачів. Ця вада поглиблювалась малою швидкістю і недостатньою маневреністю. Союзники Росії давно позбулися подібних літаків. Скажімо у Франції «Вуазени» були переведені в навчальні підрозділи ще у 1916 р., а «Фармани» — в перші місяці 1917 р. В лютому того ж року французький Директорат аеронавтики офіційно заборонив подальше будівництво бойових літаків із штовхаючими гвинтами. В Росії ж ці літаки продовжували будуватись і активно використовувались на фронті, незважаючи на великі втрати. На загальному тлі дещо виділялись нечислені імпортні легкі розвідники із переднім розташуванням гвинта — «Моран», «Ньюпор XII» та «Сопвіч», які мали кращі льотні якості та більш ефективне оборонне озброєння. Небагато поступався їм літак російського виробництва «Анаде», у якого, однак, виникали проблеми із забезпеченням надійної роботи мотоустановки. Спільною вадою усіх літаків-розвідників російської армії було дуже мале бомбове навантаження, яке не перевищувало кількох десятків кілограм.

За період з червня по жовтень 1917 р. технічне оснащення російської армійської авіації дещо покращилось. Якщо в попередні роки в російську армію потрапляли, здебільшого, літаки застарілих іноземних типів, то влітку-восени 1917 р. почали надходити відносно нові моделі. Зокрема, авіаційні загони отримали вдосконалені моделі винищувачів «Ньюпор»: «XXIV» та «XXVII», нові розвідники «Анасаль» та деякі інші машини. Однак кількісно, як і раніше, переважали застарілі зразки.

Британський «Sopwith 1,5 strutter», збудований за ліцензією у Франції, на службі французських ВПС

Характерною рисою російської армійської авіації був дуже короткий термін служби літаків, що не перевищував 9 місяців, причому кожні 2–3 місяці машина повинна була проходити капітальний ремонт. Таке становище можна пояснити низькою культурою виготовлення і технічного обслуговування, а також високою інтенсивністю експлуатації літаків. Більшість літаків армійської авіації оснащалися ротативними двигунами французької розробки — досить легкими і простими в експлуатації, але дуже ненадійними, які до того ж, поглинали у неймовірній кількості дефіцитну рицинову олію. Ресурс такого двигуна не перевищував 500 годин, а міжремонтний період складав усього 50 годин. Лише останні модифікації «Фарманів» та «Вуазенів», а також літаки «Анасаль» обладнувались стаціонарними моторами рідинного охолодження «Сальмсон».

Іншою суттєвою складовою частиною бойової авіації поряд з армійськими авіаційними підрозділами була Ескадра повітряних кораблів, головна база якої з осені 1916 р. знаходилась у Вінниці. Вона являла собою досить потужне в кількісному відношенні з’єднання стратегічної бомбардувальної авіації, що підпорядковувалось безпосередньо Верховному головнокомандуючому. Станом на 25 жовтня 1917 р. Ескадра нараховувала понад 1550 чол. особового складу, з них близько 1000 чол. знаходилось на головній базі, а решту — в складі авіазагонів на фронті. В структурі Ескадри було п’ять авіазагонів, з них 1-й розміщувався у Болгарійці в підпорядкуванні командування Румунського фронту і мав два бомбардувальники, 2-й (чотири бомбардувальники) був приданий Південно-Західному фронту і розташовувався у Стріхівцях, 3-й загін у складі Західного фронту знаходився за межами України. У Вінниці розташовувася 4-й запасний авіазагін, в якому нараховувалось 10 бомбардувальників, з них два використовувалось для підготовки екіпажів, шість перебувало в ремонті, а ще два щойно прибули з заводу і знаходились у стадії остаточного монтування та регулювання. 5-й авіазагін був нещодавно сформований і не встиг отримати літаки. Крім авіазагонів, Ескадра мала метеостанцію, фотолабораторію, досить потужні ремонтні майстерні, розташовані на території колишнього заводу на околиці Вінниці, зенітну батарею та авіашколу для підготовки пілотів важких літаків. На озброєнні знаходилось 20 чотиримоторних важких бомбардувальників типу «Ілля Муромець», 16 з яких перебувало на території України. Ці машини будувались авіаційним відділом «Російсько-Балтійського вагонного заводу» [4] Російсько-Балтійський вагонний завод (РБВЗ, «Руссобалт») — одне з найвідомих у колишній Російській імперіі машинобудівних підприємств, що, між іншим, виготовляло автомобілі та літаки. у Петрограді за проектом видатного представника київської школи літакобудування Ігоря Івановича Сікорського. Крім того, Ескадра мала понад ЗО одномоторних літаків. Однак технічний стан літаків був незадовільний — до бойової роботи були готові лише шість бомбардувальників. Крім того, самі літаки «Ілля Муромець» вважались морально застарілими і потребували заміни.