Андрій Харук: Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр

За штатним розписом кожен авіаційний загін повинен був мати 8—10 літаків, однак через значні бойові і небойові втрати фактична кількість літаків в загоні, як правило, була значно меншою. Наприклад, станом на 20 липня 1917 р. укомплектованість авіатехнікою корпусних авіазагонів становила 42 %, артилерійських — 74 %, винищувальних — 85 % і лише в армійських авіазагонах кількість літаків майже відповідала штатові.

Специфічною рисою російських авіазагонів того часу була їх неоднорідність. Фактично, лише винищувальні загони комплектувались літаками одного призначення. До складу армійських і артилерійських загонів поряд з літаками-розвідниками і коригувальниками входили винищувачі прикриття, корпусні ж авіазагони з кінця

1916 р. включали три відділення: розвідувальне, артилерійське та винищувальне, укомплектовані літаками відповідного призначення. Завдяки мішаному принципові комплектування зростала автономність авіазагонів та гнучкість їх використання, однак наявність в підрозділах різнотипної авіатехніки (іноді один загін використовував одночасно літаки трьох-чотирьох типів) суттєво ускладнювала матеріально-технічне забезпечення та ремонт літаків.

Особливе місце серед частин армійської авіації посідали бойові авіаційні групи. Кожна з них включала три винищувальні авіазагони, укомплектовані найкращими пілотами та найсучаснішими літаками. їх основним завданням було завоювання панування в повітрі на ключових ділянках фронту.

Влітку 1917 р. уся російська армійська авіація нараховувала 84 авіаційних загони: 24 винищувальних, 9 з яких об'єднувались у три бойові авіагрупи, а також 44 корпусних, 4 артилерійських і 12 армійських. Вони були розподілені між п'ятьма фронтами: Північним, Західним, Південно-Західним, Румунським та Кавказьким.

На теренах України розташовувались авіаційні підрозділи Південно-Західного і Румунського фронтів, об'єднані у сім авіаційних дивізіонів: 7-й, 8-й, 11-й і 13-й в арміях Південно-Західного, а також 4-й, 6-й і 9-й в арміях Румунського фронту. Найвищої могутності російська армійська авіація на теренах України досягла в червні 1917 р., коли в процесі підготовки до літнього наступу тут було зосереджено більше половини її авіазагонів — 43, з них на Південно-Західному фронті 31 авіазагін і ще 12 — на Румунському. Тут знаходились найкраще підготовлені і оснащені частини армійської авіації, зокрема 1-й, 2-й і 4-й артилерійські авіазагони, придані підрозділам важкої артилерії, а також 1-а та 2-а бойові авіагрупи, підпорядковані відповідно VII-й та ХІ-й арміям. Ці сили розташовувались, насамперед, на напрямках головного удару. Наприклад, на Південно-Західному фронті тій же ХІ-й армії було придано 13 авіазагонів, що нараховували 86 літаків, а VII-й — 9 авіазагонів із 72 літаками. VIIІ-ма армія мала шість авіазагонів (31 літак), а Особлива — п’ять (36 літаків). Загалом же на Південно-Західному фронті було зосереджено 225 літаків, які протягом червня 1917 р. використовувались досить активно і із значним ефектом. Але провал літнього наступу поставив авіачастини у скрутне становище — відступ завдав авіації значно більших втрат, ніж наступ. Так, сім авіазагонів ХІ-Ї армії, зосереджених в Тернополі, 7 липня 1917 р. зазнали серйозних збитків внаслідок німецького бомбардування. А авіатори VII-Ї армії в паніці відступу спалили 18 цілком нових літаків. У відносному порядку відступали лише авіачастини VIIІ-Ї армії, які втратили тільки три несправних літаки. Загалом же події червня-липня 1917 р. завдали суттєвих втрат армійській авіації Південно-Західного і Румунського фронтів, втрат, які так і не були належним чином компенсовані. П’ять авіазагонів довелося взагалі розформувати.

Моноплан « Nieuport-IV » — один з основних типів навчальних літаків, що використовувалис в авішколах на теренах Украіни

При аналізі технічного оснащення авіації на території України будемо спиратись на останнє перед революцією повне зведення про кількісний склад і типаж літаків російської армійської авіації, яке відноситься до 1 червня 1917 р. На той час в підрозділах армійської авіації — загонах, парках, базах, складах — знаходився 581 придатний до бойових польотів літак (не враховуючи тих машин, що потребували ремонту), з них 259 (або 44,6 %) — на Південно-Західному та Румунському фронтах.

Основу парку армійської авіації становили літаки французької конструкції — частково імпортні, але здебільшого складені на російських підприємствах: московському заводі «Дукс», петроградських підприємствах Щетініна і Аєбєдєва та інших. До них відносились винищувачі і розвідники «Ньюпор», « SPAD », «Вуазен», «Кодрон», «Моран» різних модифікацій. На Південно-Західному та Румунському фронтах їх нараховувалось 214. Літаки російської конструкції були представлені розвідниками «Анаде» одеської фірми «Анатра». Тут їх було 35. По п’ять машин було англійського походження (розвідники «Сопвіч») та трофейних німецьких. В технічному відношенні переважна більшість літаків відносилась до морально застарілих типів. Відносно непоганим було лише становище у винищувальній авіації, яка мала 55 більш-менш сучасних «Ньюпорів» модифікацій «XXI», «XXII» та «XXIII» і кілька ще кращих «SPAD S VII». Ці машини за своїми льотними та пілотажними якостями наближались до німецьких винищувачів того часу, проте поступались їм за озброєнням — російські винищувачі несли по одному кулемету, тоді як їх суперники — по два. Суттєво обмежувались можливості російських винищувачів і недостатньою кількістю синхронізаторів — пристроїв для стрільби з кулемета через гвинт. Ними оснащались майже виключно імпортні машини, а більшість «Ньюпорів» російського складання отримували малоефективні кулеметні установки «Льюїс» чи «Кольт» для стрільби над гвинтом. Крім того, слід мати на увазі, що цілий ряд машин, таких, як «НьюпорХ» чи «SPAD А2/А4», відносячись номінально до винищувачів, фактично у 1917 р. були вже непридатними до служби в цій якості.