Юрій Терещенко: Український патріот з династії Габсбургів

Для ерцгерцога політичним взірцем були Великобританія — країна з «дійсно демократичною конституцією» і Чехословаччина, яка дала притулок численним українським емігрантам. Цілком можливим є зацікавлення В. Габсбурга популярним в той час австромарксизмом, але той ніколи не впливав на його світоглядну позицію і не визначав зміст його політичної діяльності.

Думається, не слід абсолютизувати в цьому контексті еклектично-лівацькі лозунги газети «Соборна Україна», яку фінансував Василь Вишиваний. Вони були лише свідченням безграмотності її редакторів, але аж ніяк — проявом політичної позиції В. Габсбурга.

Вільгельм-Франц Лотрінген Габсбург народився 10 лютого 1895 року в м. Пола на острові Люссін (Далматія), де зростав і виховувався у маєтку свого батька, ерцгерцога Карла-Стефана. Згодом він мешкав у родовій посілості Живець поблизу Кракова. Її господар виношував амбітні плани здобути престол у відродженій польській державі під скіпетром Габсбургів. Залишаючись прихильником габсбурзької монархії, Карл-Стефан намагався досягнути компромісу між польською національною ідеєю та імперіалістичними устремліннями Габсбургів. Перенесення родини ерцгерцога до коронного краю Галичини було важливим етапом на шляху до його акцептації польськості і налагодженні зв’язків з польськими політичними колами. Карл-Стефан вивчив польську мову, студіював польську історію та мистецтво. Всі його діти також навчалися польської мови, а доньки оберталися в колі нащадків польської історичної аристократії.

Одруження доньок ерцгерцога з представниками польської аристократії мало зміцнити зв’язок родини Карла-Стефана з Польщею і дати в перспективі кандидатів до майбутнього польського престолу. Донька Рената одружилася з Ієронімом Радзивілом, представником сполонізованого литовського аристократичного роду, який дав Польщі чимало яскравих постатей її історії. У 1913 р. подібний крок зробила інша донька ерцгерцога Карла-Стефана — Матильда, яка вийшла заміж за представника спольщеного українського роду князя Ольгерда Чарторийського.

Вільгельм Габсбург вчився польської мови від народження і отримав своє ім’я в пам’ять про свого далекого предка Вільгельма Габсбурга, який наприкінці XIV ст. був претендентом на руку польської королеви Ядвіги. Проте наміри Карла-Стефана залучити молодого Вільгельма Габсбурга до своєї пропольської політики несподівано зустріли спротив останнього. Вільгельм вперше почув про українців від князя Ольгерда Чарторийського. Не дуже принадні вислови польського магната на адресу гуцулів викликали зворотню реакцію юнака, який вирішив на власні очі познайомитися з їхнім побутом. Він потай вирушив поїздом до Ворохти і кілька днів провів в оселі заможного гуцула Доник-Шекерика (батька діяча Української радикальної партії Петра Шекерика), який не здогадувався про високе становище свого молодого гостя. Батьки Вільгельма, не знаючи, що сталося з їхнім сином, здійняли тривогу. По всій імперії була піднята на ноги жандармерія для розшуку юного паростка родини Габсбургів, що вже не один раз вражала аристократичну Європу романтичними пригодами своїх представників. Тривоги родини, як відомо, виявились небезпідставними. То був перший крок на шляху Вільгельма Габсбурга від свого середовища до початків його «українства».

Неповторна краса Карпат, мальовничість гірських строїв, тужлива мелодика гуцульських пісень і вишукана поетика українського слова назавжди причарували В. Габсбурга і поклали початок його палкій любові до України. «Відтоді я зовсім змінився й до Живця вернув іншим, як виїхав», — писав згодом ерцгерцог у своїй автобіографії ( док.1 ). Він повернувся додому і на все життя розсварився зі своїм шурином Чарторийським через його антиукраїнську упередженість.

Ерцгерцог Вільгельм здобув відповідні своєму високому становищу освіту і виховання. Вже в юнацькі роки він побував в усіх країнах Європи від Іспанії до Росії, відвідав Америку, Азію, Австралію. У 1912 р. Вільгельм закінчив реальну школу у Відні, а в 1915 р. — Військову академію ім. Марії-Терези.

Після закінчення академії В. Габсбург отримав призначення до 13-го уланського полку у званні лейтенанта австро-угорської армії. Полк складався переважно з українських юнаків Золочівщини, що спонукало ерцгерцога до серйозного вивчення української мови, якою він намагався говорити з вояками. Вільгельм зжився з ними і щиро опікувався своїми підлеглими, які платили йому відданістю і любов’ю. Один з них привіз йому з відпустки вишивану сорочку, яку ерцгерцог носив залюбки, що згодом і принесло йому українське ім’я Василь Вишиваний [1] У 1918 р. Катря Гриневичева, яскрава представниця українського літературного модернізму, також подарувала В. Габсбургу сорочку високомистецького зразка, виконану в таборі біженців-галичан у Гмюнді (Австрія). . З цього часу почалося його знайомство з українською історією та літературою. Читати українською мовою, як свідчить сам ерцгерцог, він навчився взимку 1915 р. Першою прочитаною книжкою була мала «Історія України» М. Грушевського, а потім твори І. Франка, Т. Шевченка, Ю. Федьковича, В. Стефаника, Г. Хоткевича, «стрілецька література» (док.1).