Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Замість графа Келлера 26 листопада 1918 р. головнокомандувачем було призначено генерал-лейтенанта князя Долгорукова (27.12.1872— 17.01.1948) — товариша Скоропадського по службі у Кавалергардському полку імператорської гвардії (Киевская Мысль. — 27 (14) ноября 1918 года. — № 225). Але він виявився ще більш проросійськи налаштований, ніж його попередник. За кілька днів князь цілком узурпував владу в Києві, фактично відсунувши Скоропадського від управління державою. Саме Долгоруков керував бойовими діями офіцерських і добровольчих дружин проти Дієвої армії Української Народної Республіки у першій половині листопада 1918 р. {186} 186 185. Більш докладно про нього див.: Рутыч Н. Князь Долгоруков Александр Николаевич // Белый фронт генерала Юденича, биографии чинов Северо-Западной армии. — Москва, 2002. — С. 215–219.

У Києві та інших регіонах України новосформовані офіцерські дружини, вдягнувши російські кокарди та погони, вважали ледь не зрадниками старшин, що служили у частинах Української армії та носити круглі кокарди з тризубами. На цьому тлі виникало багато непорозумінь, які іноді доходили до відкритої конфронтації. Це спричинило ситуацію, коли у боротьбі між Скоропадським і Директорією значна частина молодших старшин кадрових українських частин зайняла нейтралітет або відкрито перейшла на бік УНР.

Про настрої старшин, які стояли біля початків формування Української армії, у своїх спогадах докладно оповів український поет Євген Маланюк — колишній ад’ютант начальника оперативного відділу Генерального штабу полковника Євгена Мешковського:

«Далі події пішли з хуткістю руху по похилій площі. Промайнула остання надія — кабінет есефів — і згасла в два тижні! Нарешті — роковий акт про “федерацію”, попереджений нахабно-федеративним освідченням начальника Генерального Штабу, полковника Слівінського (колишнього есера, правда, військового часу) на зібранні старшин Генерального Штабу. Це освідчення зробило гнітюче вражіння.

Полковник Мєшковський прийшов із зібрання в такім настрою, в якім ще його не приходилося бачити. Обурення, гнів, біль душили його, і він не находив слів для виразів.

Якою Голготою був цей час для кожного українця! Знати, що всякий вибух в Україні, всяка спроба повстання негайно приведе на Україну большевиків (а це було ясно для кожного військового), і в той же час вже не ставало сил терпіти далі щоденні образи, щоденне обпльовування й гвалтування всього святого для украінця — на Україні, на своїй рідній землі!

Все, що почувало себе на Україні “общерусским” або просто “руським”, — все це нахабно підняло голову й вивергало бруд і отрую.

Руки самі собою стискалися в кулаки, бажання крикнути цій гидоті “геть!” було велике, інстинктове, палке, але… але ж кожному було ясно, що перший чин в цьому напрямку розруйнує хиткі підвалини з такими офірами започаткованої Державності, і в першу чергу зруйнує кадри Армії. Було ясно, що повстання стане останнім зусиллям Самсона.

В Оперативному Відділі сірими сутінками висів смуток. На довершення всього — щез підполковник Тютюнник — квартира його стояла пусткою.

Тільки військова людина може зрозуміти трагедію, яку тоді пережив полковник Мєшковський, цей зразок військовости і… майже повної “аполітичності” — тільки патріот, тільки воїн" {187} 187 186. Маланюк Є. Євген Мєшковський // Микола Капустянський. Похід українських армій на Київ-Одесу в 1919 році. Євген Маланюк. Уривки зі спогадів. — Київ, «Темпора», 2004. — С. 303–304. .

З'їзд членів Украінського військово-історичного товариства, Варшава, осінь 1934 року. Перший ряд (зліва направо): інженер Євген Плющ, полковник Микола Садовський, інженер Віктор Яворський, інженер Євген Аукасевич, генерал-Хорунжий Всеволод Змієнко, генерал-хорунжий Марко Безручко, генерал-хорунжий Віктор Кущ, полковник Микола Стечишин, полковник Олександр Вишнівський, пані Клавдія Безручко.

Другий ряд: сотник Данило Аимаренко, сотник Іван Липовецький, полковник Іван Литвиненко, козак (?), козак (?), полковник Варфоломій Євтимович, сотник Борис Монкевич, підполковник Федір Рибалко-Рибальченко, контрактовий майор польської армії Борис Барвінський, підполковник Сергій Сидоренко, сотник Юрій Науменко. Третій ряд: Борис Лазаревський, Олександр Золотницький, козак (?), полковник Микола Янчевський, підполковник Білодуб, підполковник Михайло Поготовко, сотник Михайло Шило, сотник Іван Іножарський, директор видавництва „За Державність” Северин Іванович (фото з приватної колекції)