Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Того ж дня було опубліковане повідомлення, що всі військові частини які формуються або діють проти більшовиків, у тому числі й армія П. П. Скоропадського, автоматично входять до складу Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна. 17 листопада 1918 р. гетьман Скоропадський оприлюднив звернення із закликом вступати до армії або до добровольчих дружин для захисту батьківщини. Щоправда, тепер ішлося не тільки про Україну, але й про Росію:

«Офицеры, казаки и солдаты! Настал грозный час, когда все честные и любящие свою Родину люди должны грудью стать на ее защиту. Теперь нет места национальным спорам и политической розни. Украина и Россия зовут всех на защиту их политического бытия. Мы должны спасти их, или умереть с честью. Я, глава госсударства Украинского, принял на себя тяжкие обязанности правления лишь для того, чтобы все мои силы отдать на служение горяче любимой Родине. Теперь, когда Россия погибает, раздираемая ужасами большевизма, когда большевизм этот грозит уже Украине, вы должны отдать все наши силы на служение Родине. Призываю вас всех спасать Украину и тем самым спасать Россию. На Украине нашли себе место лучшие силы России. На Украине сохранился государственный порядок и я призываю к сохранению и укреплению государственного порядка, ибо в нем залог победы, а победа Украины будет и победой России. Казаки, открыто боритесь с большевизмом. Помните, что под гнетом большевизма погибают в России все истинно трудящиеся и что всякая, даже малая собственность разрушается, что власть захватывается теми, кому терять нечего и что поэтому восстание селян против большевистской власти следует одно за другим. Требую от вас дружно стать на защиту Украины, тем дать мне возможность скорей провести закон о земле и закон о привлечении широких народных кругов к устройству государства. В твердой надежде на помощь Божую и на вашу преданность Родине, я не сомневаюсь в успехе вашего святого и правого дела» {181} 181 180. Киевская Мысль. — 17(4) ноября 1918 года. — № 217. .

Частковий набір офіцерів почався в Українській Державі ще 22 жовтня 1918 р. Торкався він переважно прапорщиків, підпоручиків, поручиків та штабс-капітанів. Усі охочі служити в Українській армії діставали призначення до кадрів корпусів, дивізій та полків за місцем проживання. Ті ж офіцери, що не бажали служити в Українській армії, направлялися до так званого Особливого корпусу — суто російської формації, в якій носили російську форму та розпізнавальні знаки {182} 182 181. Киевская Мысль. — 22 (9) октября 1918 года. — № 193. .

Окрім Особливого корпусу в Києві та інших губернських містах України 24 жовтня 1918 р. почали формуватися Офіцерські дружини для охорони громадського порядку. Вони належали до Збірного (рос. Сводного) корпусу та складалися винятково з офіцерів і юнкерів. Загалом протягом кінця жовтня — початку листопада 1918 р. у Києві було створено такі російські офіцерські частини: 1-й полк Особливого корпусу генерала Буйвіда, Київську офіцерську добровольчу дружину генерала Кірпічова, 1-шу Офіцерську дружину полковника Святополка-Мирського, 2-гу Офіцерську дружину полковника Рубанова. До того ж значна частина офіцерсько-добровольчих формувань перебувала у зародковому стані, зокрема — Георгіївська дружина, дружина союзу «Наша Родина», Студентська дружина тощо. Всі ці об’єднання одразу повивішували над своїми помешканнями російські прапори та заявили про формальне підпорядкування Добровольчій армії генерала А. І. Денікіна {183} 183 182. Голос Киева. — 25 (12) октября 1918 года. — № 137; 15 (2) ноября 1918 года. — № 155; Киевская Мысль. — 26 (13) октября 1918 года. — № 197; 16 (3) ноября 1918 года. — № 216 та ін. .

19 листопада головнокомандувачем усіх збройних сил, що діяли в Україні — частин Української армії та різних офіцерських дружин — було призначено учасника Російсько-турецької 1877–1878 рр. і Першої світової воєн генерала від кавалерії графа Федора Артуровича Келлера (12.10.1857—21.12.1918) {184} 184 183. Голос Киева. — 19 (6) ноября 1918 года. — № 158. . Під час Лютневої революції 1917 р. у Петрограді генерал очолював 3-й кінний корпус на Румунському фронті. Коли він отримав дані про революцію, то надіслав телеграму Миколі II із пропозицією захистити монархію. Але цар уже вирішив зректися трону, й тому відмовився. Пізніше граф мешкав приватно у Харкові, з середини літа 1918 р. був формальним командувачем Північної білогвардійської армії, яка формувалася за допомогою німців під Псковом. На своїй посаді Келлер встиг видати лише кілька грізних наказів про тотальну мобілізацію — під загрозою розстрілу — офіцерів, юнкерів та однорічників. Невдовзі через украй вороже ставлення до української справи його було замінено іншим воєначальником {185} 185 184. Докладніше див.: Тинченко Я. Белая гвардия Михаила Булгакова. — Киев — Львов, 1997. — С. 142–157. .