Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Як я вже зазначав, на місце Семена Васильовича вступив до виконання обов’язків Микола Порш — по політичним поглядам належав до Укр. с.-д. Парти. Що ж торкається до його моральних здібностей, то завше він на мене робив вражіння людини, якій довірятись не слід. М. Порш чудовий промовець, вмілий аналізатор, людина хитра і розумна. Коли він говорив, то промова його складалась з правильно построєних, наче книжних, речень. Володіє волею та рішучістю, але дуже скритна і недовірлива натура, самоулюблен і багато покладає надії на власні сили, досвід та уміннє розпізнавати людей. Сам визнає, що він не із останніх промовців, а тому на других промовців дивиться з пташиного польоту. Повна відсутність організаційного хисту, сказав би, що в нього дезорганізаційний хист. Переконаний в тому, що він все знає і що від його спостережень нічого не окриється, до фахівців не любить часто-густо звертатись, скрізь хтів все сам зробити і все сам вирішити, завдяки чому в Міністерстві ввів безглуздий централізм. Розподілення в роботі миж Головними Начальниками Управлінь не було. Військове діло для нього було “темна вода во аблєцах”, а щоб не втеряти авторитета в очах підлеглих йому Головних Начальників Управлінь (“цих старих туподумців”), він приймав доклади, але без обґрунтованих мотивувань. Він схвачував основну думку, висловлену фахівцем, а далі сам вже її розвивав і врешті получалась каша.

Затверджений Центральною Радою на посаді В. М., Микола Порш фактично Міністерства не приймав, докладів від Головних Начальників Управлінь про роботу, діяльність та організованість підлеглих їм Управлінь, він не прийняв, а тому про внутрішню організацію, правдивіше буде повну дезорганізацію, про дійсний стан речей йому нічого не було відомо. Таке відношення до діла заплутувало та ускладнювало ще більш роботу Міністерського апарату. Міністерство якраз в той час було в періоді формування. Штатів не було, інструкції положень теж, начальники відділів не знали своїх завдань, не знали кола своєі роботи, не знали своїх прямих обов’язків, а саме головне, не було загального плану роботи — як буде організовуватись нова армія, на яких принципах і цього не знали не тільки служачі Міністерства, а навіть сам Міністр. Вся робота проводилась в тому, що з самого ранку до вечіра приймались ріжні делегації, які звертались з такими проханнями, що тільки відбирали час, до того безхитрі, та безглузді, що приходилось тільки розводити руками та дивуватись, хто б це власне так над ним поглузував, що порадив сюди звернутись за совітом. Але, з другого боку, не прийми такого добродія, буде лихо, — піде звонити, що за порядки, мені по негайним справам треба було до самого Міністра, а тут не пускають. Але це ще нічого, а не дай Боже, коли такого добродія не пустили значкові, і він від випадкових відвідувачів почує російську мову, тут для нього не цікаво, чи то служачі Міністерства, чи ни, — зараз кричить і в Центральні Раді миж фракціями, або робить заяву партійним членам про те, що кацапи вже оточили Міністерство, гонять українців, не пускають до Міністра, рятуйте, хто в Бога вірує, Україна гине! О, хто не був в шкурі Міністра і не куштував цих принад, тому все це незрозуміло! А в цей час у вітальні по цілим годинам вичікували з біжучими докладами ріжні начальники відділів. Робота по відділах стояла, всі нервувались, хвилювались в очікуванні, що збільшувало руйництво не налагодженого формующогося організма, убивало настрій, енергію у працьовників і вони губили віру в саме діло. Безнадійність опанувала майже всіма» {138} 138 137. ЦДАВОУ. — Ф. 3543. — Оп. 2. — Спр. 1. Спогади О. Т. Жуківського. — С. 3–7. .

У час, коли почалася військова агресія Радянської Росії проти України, дії Порша виявилися фатальними для Української республіки.

Нечисленні більшовицькі загони, надіслані з Росії, а також місцеві червоногвардійці без великих втрат просувалися по теренах України у напрямі Києва, знищуючи українські залоги.

28 грудня 1917 р. більшовицькі загони роззброїли та розформували Чугуївське військове училище; вночі з 9 на 10 січня 1918 р. роззброїли харківську залогу — 2-й Український запасний та Чигиринський полки; 9—11 січня в результаті триденних вуличних боїв розбили українську залогу в Катеринославі; 15 січня розпустили Запорізький полк у Куп’янську. У ніч на 27 січня 1918 р. спалахнуло більшовицьке повстання в Одесі, й після двох днів боїв, за допомогою матросів Чорноморського флоту та вояків Румунського фронту, червоногвардійці заволоділи містом. Одеська гайдамацька бригада, створена завдяки великим зусиллям доктора Луценка та підполковника Поплавка, була майже знищена (тут і далі дати подано за новим стилем. — Я. Т.).